Schlagwort-Archive: Lyrik

He, Ochsen! / Та гей, бики! 

He, Ochsen! Warum habt ihr angehalten?

Ist das Feld so furchtbar zugewachsen?  

Hat der Rost die Pflugschar zerfressen?  

Ist der Pflug stumpf geworden?  

Vorwärts, Ochsen! Das Kraut ist verdorrt,  

Die Disteln fallen von selbst um,  

Die Pflugschar, der Pflug – sie sind neu…  

Warum habt ihr angehalten? He, Ochsen!  

He, Ochsen! Reißt das Kraut nieder,

Zermalmt es, vernichtet es zu Staub;  

Auf unseren väterlichen Feldern  

Soll solches Unkraut nicht bestehen!  

Meine Pflugschar ist links,  

Der Pflug ist in meiner rechten Hand,  

Sie werden selbst die Wurzeln des Unkrauts schneiden –  

Warum habt ihr angehalten? He, Ochsen!  

He, Ochsen! Wir pflügen das Feld,

Wir säen frisches Saatgut aus,  

Und bald wird der Regen fallen,  

In der Erde wird es erwachen.  

Es wird erwachen und die Welt erblicken,  

Und wie Mädchenkränze  

Werden unsere Felder ergrünen –  

Warum habt ihr angehalten? He, Ochsen!  

He, Ochsen! Die Saat wird reifen,

Vergoldet wird sie die Felder überziehen,  

Und wieder wird das heilige Land  

Von Milch und Honig fließen.  

Alles Schwere wird vorübergehen,  

Wunderbare Zeiten werden kommen;  

Warum habt ihr angehalten, meine Kinder?  

Die Zeit ist gekommen! He, Ochsen!

Та гей, бики! Чого ж ви стали?

Чи поле страшно заросло?

Чи лемеша іржа поїла?

Чи затупилось чересло?

Вперед, бики! бадилля зсохло,

Самі валяться будяки,

А чересло, леміш новії…

Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Ломіть бадилля,

Ломіть його, валіть на прах;

Нехай не буде того зілля

На наших батьківських полях!

А чересло моє ізліва,

Леміш із правої руки

Зітнуть і корінь того зілля, –

Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Зоремо поле,

Посієм яреє зерно,

А спаде дощик, незабаром

В землі пробудиться воно.

Пробудиться і на світ гляне,

І, як дівочії вінки,

Зазеленіють наші ниви, –

Чого ж ви стали? Гей, бики!

Та гей, бики! Зерно поспіє,

Обіллє золотом поля,

І потече ізнову медом

І молоком свята земля.

І все мине, що гірко було,

Настануть дивнії роки;

Чого ж ви стали, мої діти?

Пора настала! Гей, бики!

Nacht über den Karpaten/ Ніч над Карпатами 

Nacht über den Karpaten hebt sich leise

Mit dunkel geflügelt Seiden.

Ein verliebtes Herz, verloren in Träumen,

Wartet auf etwas, rufend und fragend:

Refrain:

Warum, wenn die blauen Berge eingeschlafen sind,

Kann ich nicht schlafen?

Warum, wenn die silbernen Sterne am Himmel stehen,

träume ich in der Stille der Nacht?

Und zwischen den blauen Bergen im Schein der silbernen Sterne

wandert meine Liebe.

Auch wenn die blauen Berge eingeschlafen sind,

werden weder du noch ich einschlafen.

Die Nacht geht zu Ende, der Stern versteckt sich,

Ein Rascheln im Hain weckt auf.

Nur für Verliebte, die sich in Träumen verlieren,

Träumen über das Wort „Liebe“.

Refrain:

Warum, wenn die blauen Berge eingeschlafen sind,

Kann ich nicht schlafen?

Warum, wenn die silbernen Sterne am Himmel stehen,

träume ich in der Stille der Nacht?

Und zwischen den blauen Bergen im Schein der silbernen Sterne

wandert meine Liebe.

Auch wenn die blauen Berge eingeschlafen sind,

werden weder du noch ich einschlafen.

Ніч над Карпатами темно-крилатими

Шовками тихо зліта.

Серце залюблене, в мріях загублене,

Жде чогось, кличе й пита:

Приспів:

Чому, коли заснули сині гори,

Якось не до сну мені?

Чому, коли на небі срібні зорі,

Мрію в тишині нічній?

А між синіх гір в сяйві срібних зір

Бродить любов моя.

Тому, коли заснули сині гори,

Не заснем ні ти, ні я.

Нічка кінчається, зірка ховається,

Будиться шелест в гаю.

Тільки залюбленим, в мріях загубленим,

Мариться слово „люблю“.

Приспів:

Чому, коли заснули сині гори,

Якось не до сну мені?

Чому, коли на небі срібні зорі,

Мрію в тишині нічній?

Кличу поміж гір в сяйві срібних зір:

Де ти, любов моя?

Тому, коли заснули сині гори,

Не заснем ні ти, ні я.

Durch die Städte, zerstört im Krieg / По розбомблених містах.

Durch zerstörte Städte weit,  

Wo der Tod regiert,  

Fährt ein junger Mann vorbei,  

Ein Lied, das ihn führt.  

Er bringt eine schwere Last,  

Keiner kennt sein Ziel,  

Doch vorn wartet ein Bataillon,  

Hoffnung bleibt nicht viel.  

Refrain:

Fährt ein Kosak auf dem Weg,  

Fracht, die niemand schützt,  

Keiner, der ihm helfen kann,  

Keiner, der ihm nützt.  

Nur der Wind bläst in den Rücken,  

Und das Haar weht wild.  

Ach, wie schwer ist heut das Leben,  

Das die Kosaken stillt.  

Bachmut schreit in rauer Glut,  

Maschinen brennen hell,  

Helikopter jagen Feind,  

Schießen blitzesschnell.  

Nachzuladen wäre gut,  

Doch die Mittel fehlen.  

Sonderfracht rollt übers Feld,  

Darf nicht mehr verweilen.  

Refrain: 

Fährt ein Kosak auf dem Weg,  

Raket’n für die Welt,  

Schützen wir, was uns gehört,  

Trotz dem Sturm, der fällt.  

Nur der Wind bläst in den Rücken,  

Und das Haar weht wild.  

Ach, wie schwer ist heut das Leben,  

Das die Kosaken stillt.  

Posten wurden durchquert schnell,  

Niemand hielt sie auf,  

Denn Mechaniker im Feld  

Warteten darauf.  

„Bruder, gib jetzt etwas Gas,  

Hier ist offnes Land.  

Sterben wir, so sei es halt,  

Trifft uns Gottes Hand.“  

Refrain:

Fährt ein Kosak auf dem Weg,  

Diesel in der Fracht,  

Bald wird’s Moskals heißer sein,  

Keiner hält die Wacht.  

Nur der Wind bläst in den Rücken,  

Und das Haar weht wild.  

Ach, wie schwer ist heut das Leben,  

Das die Kosaken stillt.

По розбомблених містах, 

Там, де смерть гуляє,

Їде хлопець молодий, 

Пісеньку співає.

Він везе себе вантаж,

І ніхто не знає, 

Що його напередку 

Батальон чекає. 

Їдуть козаченьки 

Та везуть снаряди, 

І ніхто не захистить

І не дасть поради. 

Тільки вітер в спину дме

 І волосся в’єтся 

Ой, нелегко ж, козакам 

У наш час живеться. 

Замордований Бахмут, 

Техніка палає. 

Там летить гелікоптер,

В Ворога стріляє. 

Треба сісти, зарядить, 

Але чим немає. 

Вже по полюсть спецвантаж 

В пекло поспішає.

Їдуть козаченіки 

Та везуть ракети, 

Захищали ми людей 

Нашої планети. 

Тільки вітер в спину дме

І волосся в’єтся 

Ой, нелегко ж, козакам

У наш час живеться. 

Пропускали блокпости 

Тай не зупиняли,

Бо пальне и ГСМ 

Механи чекали. 

Нумо, братику піддай, 

Там простріл дороги. 

Як загиним, що ж тепер, 

Хай зустрінуть боги. 

Їдуть козаченіки 

Та везуть солярку. 

Скоро клятим москалям 

Буде дуже жарко. 

Тільки вітер в спину дме

І волосся в’єтся.

Ой, нелегко ж козакам 

У наш час живеться

Lasst uns gemeinsam singen, Brüder/ Давайте разом заспіваєм, браття.

Es brennt, es brennt, das Feuer glüht, verlischt noch nicht,
Ein Abendstern erstrahlt im weiten Himmelslicht.
Wir trafen uns, die treuesten der Freunde hier,
Am Feuer, wo der Dnipro flüstert neben mir.

Refrain:
Kein Nebel soll die Augen uns verdunkeln,
Der Rauch ist süß, wie Honig schmeckt er fein.
Die Seele soll vor Freude fröhlich funkeln,
Beim Silberglanz, den dunkle Wasser streu’n.
Das Feuer brennt, der Abendwind es schürt,
Und Nebel tanzen überm Fluss entlang.
Kommt, Brüder, singt, wie einst die Lieder klangen, |
Als unser Leben jugendlich erklang! | (2)

Kein Sturm kann unser Feuer je verwehen,
Der Dnipro klingt, sein Wasser lebt in Kraft.
Die Sprache lebt, die uns’rer Seelen schafft,
Und Taras’ Berg wird über uns noch stehen.

Refrain. (2 Mal )

Kommt, Brüder, lasst uns Lieder froh erheben,

Damit wir alle glücklich, fröhlich leben!

Горить, горить вогонь, горить, не догора,

Горить зоря ясна на вечоровім прузі.

Зійшлись ми разом найвірніші друзі,

Зійшлись біля вогню, на березі Дніпра.

Приспів:

Хай не туман у наші очі віє,

А світлий дим солодший за меди,

І хай душа, як дівчинка зрадіє

При срібних свічках темної води.

Горить вогонь вечірнього багаття,

Над плесами тумани попливли,

Давайте разом заспіваєм, браття, |

Як ми колись веселими були. | (2)

Не згасне наш вогонь на грозових вітрах,

І не помре вода, гулка вода Дніпрова,

Воскресне в душах українське слово,

Повірить у синів Тарасова гора.

Приспів. (2)

Давайте разом заспіваєм, браття,

Щоб ми із вами щасливими були!

Dort in Bachmut (ein Weihnachtslied für die Streitkräfte der Ukraine)./ Там во Бахмуті (колядка для ЗСУ).

Dort in Bachmut,

wo Kugeln sangen, 

wo viele Kämpfern

zu Boden sanken… 

Ganz still wird’s plötzlich, |  

Ein Lied erschallt jetzt:   |  

Christus ist geboren!       |  

Lasset uns ihn loben!       | (2)  

Die Nacht in Donezk,

eine Grabenkerze flackert,

zum Trotz den Feinden,

die Wut entfachen.

Soldaten stehen,            |  

Koljadka singen:            |  

Christus ist geboren!       |  

Lasset uns ihn loben!       | (2)  

Am Feld von Huljaj Pole  

der Tisch gedeckt,

ein Stern am Himmel

die Nacht erweckt.

Der Wind durch die Steppe |

führt Krippenspiele: |

Christus ist geboren! |

Lasset uns ihn loben!       | (2)  

In der Stadt Mariens

ein Strahl der Hoffnung

ragt über Asow

zum Himmel auf.

Dort wird man warten,       |  

leise sie singen:            |  

Christus ist geboren!       |  

Lasset uns ihn loben!       | (2)  

Am Schloss von Lwiw,

auf Lytschakiv’s Ruhm,

fand tapfres Heer

den letzten Frieden.

Doch zu den Helden          |  

tragen wir Lieder:          |  

Christus ist geboren!       |  

Lasset uns ihn loben!       | (2)  

Im alten Rom,

kommt Petryk aus Krim,

feiert mit allen

das Weihnachtsbeginn.

Julja aus Luhansk,          |  

Nastja aus Berdjansk:       |  

Christus ist geboren!       |  

Lasset uns ihn loben!       | (2)  

In Ternopil,

klein Olesja wartet

auf ihren Vater,

der Schutz uns bietet.

Händchen gefaltet,          |  

Tränen verwischt sie:       |  

Christus ist geboren!       |  

Lasset uns ihn loben!       | (2)  

Ganz Ukraine,

vereinte Familie,

mit den Soldaten,

dem TDF.

Unter dem Zeichen           |  

streben wir zum Sieg:       |  

Christus ist geboren!       |  

Lasset uns ihn loben!       | (2)  

Там во Бахмуті,

Де стріли чути,

Де стільки цвіту

Вже полягло…

Враз тихо стало     |

І залунало:         |

Христос Родився!    |

Славімо Його!       | (2)

Донецька нічка,

Окопна свічка,

І ворогам всім

Лютим на зло, –

Стали солдати       |

Колядувати:         |

Христос Родився!    |

Славімо Його!       | (2)

Під Гуляй Полем

Кутя на столі,

Звіздою небо

Там зацвіло,

Вітер у степу       |

Водить вертепи:     |

Христос Родився!    |

Славімо Його!       | (2)

В місті Марії

Промінь надії

Десь над Азовом

В небо звело,

Там нас чекають,    |

Тихо співають:      |

Христос Родився!    |

Славімо Його!       | (2)

Під замком львівським,

На Личаківськім,

Лицарів військо

Спокій знайшло…

Ми ж до Героїв      |

Із колядою:         |

Христос Родився!    |

Славімо Його!       | (2)

В древньому Римі

Петрик із Криму

Разом зі світом

Славить Різдво!

Юля з Луганська,    |

Настя з Бердянська: |

Христос Родився!    |

Славімо Його!       | (2)

А в Тернополі

Маленька Оля

З фронту чекає

Татка свого.

Ручки складає,      |

Слізки втирає:      |

Христос Родився!    |

Славімо Його!       | (2)

Наша родина –

Вся Україна,

І Збройні сили,

І ТРО,

Під Божим стягом    |

Йдем до звитяги!    |

Христос Родився!    |

Славімо Його!       | (2)

Erzähle mir, Ukraine! / Розкажи, Україно!

Erzähle mir doch, 

wie du lebst,  Ukraine?  

Warum brennst du erneut,  

wieso liegst in Ruinen?  

Warum treten Soldaten  

deine Felder mit Macht?  

Und in fremden Gefilden  

weint die Mutter bei Nacht.  

Wieviel Tränen noch fließen,  

wieviel Blut wird noch sein,  

bis wir alle in Liebe  

dürfen leben daheim?  

Wieso bringt man so viel  

meinem Volke an Leid?  

Wir wollten doch nur  

unser Leben in Freiheit!

Refrain:

Dass die Weizenfelder erblühen,  

dass die Erde die Frucht nicht ermühen,  

dass die Kinder in Frieden hier spielen,  

nicht vor schrecklicher Kriege mehr fliehen!  

Dass die Freude in Häusern erklinge,  

dass das Wort Gottes Hoffnung uns bringe,  

dass ein Lied durch die Ukraine ziehe –  

ungeteilt, stark in Liebe und Friede!  

Wie viel Kriege gab’s schon,  

um die Freiheit zu haben?  

Wie viel Seelen und Leben  

hat das Land schon begraben?  

Wie lang wirst du noch, Hord,

unser Blut weiter trinken?

Nie wirst du uns besiegen,

nie uns brechen, uns schinden!

Brüder, auf, schützt das Land,  

lasst uns kämpfen und stehen,  

denn nur wir selbst allein  

können Freiheit erflehen!  

Denn kein anderer als wir

Kann die Freiheit uns geben,

Denn ein jeder wählt stets

Selbst sein Schicksal fürs Leben! 

Refrain:

Dass die Weizenfelder erblühen,  

dass die Erde die Frucht nicht ermühen,  

dass die Kinder in Frieden hier spielen,  

nicht vor schrecklicher Kriege mehr fliehen!  

Dass die Freude in Häusern erklinge,  

dass das Wort Gottes Hoffnung uns bringe,  

dass ein Lied durch die Ukraine ziehe –  

ungeteilt, stark in Liebe und Friede!

Розкажи ти мені,

Як живеш, Україно?

Чому знову в вогні,

Чому знову в руїнах?

Чому землю твою

Знову топчуть солдати?

А в далекім краю

Паче знов чиясь мати!

Скільки треба ще сліз,

Скільки треба ще крові?

Щоби дали нам всім

Просто жити в любові.

Нащо стільки біди

Моєму народу?

Ми ж хотіли завжди –

Просто мати свободу!

Приспів:

Щоб пшеничні поля колосилися

І родити земля не втомилася,

Щоби діти малі мирно гралися

І страшної війни не боялися!

Щоби радість була в домі кожному,

Щоб знайшов кожен суть в слові Божому,

І щоб пісня пливла Україною –

Неподіленою, єдиною!

Скільки воєн було,

Щоб здобути свободу,

Скільки в битвах мого

Полягло вже народу.

Скільки, дика орда,

Будеш кров нашу пити?

Нас ніколи тобі

Не здолати, не вбити!

Піднімаймось, брати,

Рідний край боронить,

Бо ніхто окрім нас

Це не зможе зробить!

Бо ніхто окрім нас

Не здобуде нам волю,

Бо завжди вибирав

Кожен сам свою долю!

Приспів.

Denk an mich, Liebling/ Згадай мене, мила

Denk an mich, Liebling, 

Im Vorfrühling, 

Wenn die Blume 

Unter deinen Füßen verwelkt 

Und bis zum Frühling verdorrt – 

Dann denk an mich, Liebling!

Denk an mich, Liebling, 

Wenn ein Vogel sich

In einem eisernen Käfig versteckt, 

Wenn er zerbricht 

Und ohne Schuld stirbt, 

Dann denk an mich, Liebling!

Denk an mich, Liebling, 

In der schwierigen Lage,

Wenn dein Ehering 

Ins Wasser fällt 

Und nicht mehr auftaucht, 

Dann denk an mich, Liebling!

Згадай мене, мила,
Ранньою весною,
Як зав’яне квітка
В тебе під ногою
І засохне до весни, —
Тоді мене, мила, спом’яни!

Згадай мене, мила,
Як пташка заб’ється
В залізную клітку,
Сама розіб’ється
І загине без вини, —
Тоді мене, мила, спом’яни!

Згадай мене, мила,
В тяжкую пригоду,
Як твоя обручка
Звалиться на воду
І не вийде з глибини, —
Тоді мене, мила, спом’яни!

Sei nicht traurig, Kind, dass dein Vater fehlt. Oleksandr Oles.

Einhundertundvier Jahre sind vergangen, aber die Wörter von Oles bleiben aktuell :

Sei nicht traurig, Kind, dass dein Vater fehlt.  
Rache hielt ihn auf, mitten auf dem Feld.  
Er kehrt wieder heim, bringt Geschenke mit,  
Taschen voller Mohn, Perlen, hell wie Licht.  

Zürne nicht, dass er an dem Fest gefehlt,  
Rache hielt ihn auf, mitten auf dem Feld.  
Hast du doch gesehen, wie der Soldat, der Feind,  
spöttisch fragte: „Soll er etwa Ukrainer sein?“  

Wie ich fiel zu Boden, als er grausam schlug,  
Wie er nach mir trat, wie ich ihn verfluch‘.  
Sei nicht traurig, Sohn, dass dein Vater fehlt.  
Rache hielt ihn auf, mitten auf dem Feld.  

Wachse auf, mein Sohn, stark wie Stahl zur Wehr,  
Dann zeige ich dir, wo liegt das Gewehr,  
Wo liegen Patronen, wo liegt die Granate.  
Sei nicht traurig, Sohn, dass dir fehlt dein Vater.  
Lass die Okkupanten keine Ruhe finden,  
Schon das Wort „Ukrainer“ soll bedrohlich klingen.

1918

Не сумуй, дитино, що немає тата, 
Мабуть, його в полі стримала розплата.
Він прийде додому, принесе гостинця –
Повні поли маків і перлин для синця.

Не лютуй, що тато не прийшов на свято,
Мабуть, його в полі стримала розплата.
Ти ж хіба не бачив, як вояк-чужинець 
Все питав у мене: „Кто он? Українець?“ 

Як я від удару серед хати впала, 
Як він бив ногами, як я проклинала.
Не журися, сину, що немає тата, 
Мабуть, його в полі стримала розплата.

Виростай, мій сину, будь міцний, як
криця.
Виростеш, – скажу я, – де лежить рушниця,
Де лежать набої, де лежить граната.
Не сумуй же, сину, що немає тата.
Щоб не знав спокою окупант-чужинець,
Щоб боявся навіть слова „УКРАЇНЕЦЬ“!

1918

Die Stadt des Frühlings. Ozean Elzy./Місто весни. Океан Ельзи.

Warum träume ich davon, wie wir immer und immer

Mit dir durch die Heimatstadt Lviv spazieren gehen?

Es riecht nach Frühling und die Sonne geht unter

Am Ufer eines Flusses, den es nicht gibt…

Und Löwen schauen dich zärtlich an,

Und brauen die Wünsche mit dem Kaffeeeruch,

Und es fühlt sich so frei an der Ecke zwischen Hölle und Paradies an.

In Lviv stirbt das Eigene nicht so leicht…

Eeeeee! Meine Stadt des Frühlings atmet…

Eeeeeeee! Meine Stadt des Frühlings…

Ein unruhiges Jahrhundert heilt Wunden,

Jeder hier ist ein Veteran, bevor er volljährig wird…

Erfüllt von Licht, verzeiht die Vergangenheit,

Aus irgendeinem Grund will man hier nie Tee trinken,

Man will keinen Schnee, man will keinen Ruhm,

Sollen die Kirchen mit ihren Bannern ihn haben!

Wir machen nur einen Spaziergang zusammen

An den Ufern eines Flusses, den es nicht gibt…

Eeeeee! Meine Stadt des Frühlings atmet…

Eeeeeeee! Meine Stadt des Frühlings…

Warum können wir die Flute nicht vergessen?

Vielleicht sind wir zu verletzlich für Helden…

Mauern und Löwen erlauben uns nicht

Die Asche wegzublasen, in der die Träume nicht erlischen,

In denen ich immer und immer mit dir

Durch die Heimatstadt Lviv spaziere …

Da riecht es nach Frühling und die Sonne geht unter

Am Ufer des Flusses, der schon längst verschwunden ist…

Eeeeee! Meine Stadt des Frühlings atmet…

Eeeeeeee! Meine Stadt des Frühlings…

Чому мені сниться, як знову і знову

Гуляєм з тобою по рідному Львову?..

Там пахне весною і сонце сідає

На березі річки, якої немає…

І дивляться леви на тебе ласкаво,

І варять бажання із запахом кави,

І вільно на розі між пеклом і раєм

У Львові так просто своє не вмирає…

Е-е-е-е-е! Дихає місто весни моє…

Е-е-е-е-е! Місто весни моє…

Бентежне століття загоює рани,

Ще до повноліття тут всі – ветерани…

Наповнене світлом, минуле прощає,

Чомусь тут ніколи не хочеться чаю,

Не хочеться снігу, не хочеться слави,

Нехай дістається церквам з хоругвами!..

Ми просто з тобою удвох погуляєм

На березі річки, якої немає…

Е-е-е-е-е! Дихає місто весни моє…

Е-е-е-е-е! Місто весни моє…

Чому ми не можем забути про зливи?..

Мабуть, для героїв ми надто вразливі…

Стіни і леви нам не дозволяють

Розвіяти попіл, в якому ніяк не згасають

Ті сни, у яких я і знову, і знову

Гуляю з тобою по рідному Львову…

Там пахне весною і сонце сідає

На березі річки, якої давно вже немає…

Е-е-е-е-е! Дихає місто весни моє…

Е-е-е-е-е! Місто весни моє…

Hey, ich hatte ein Pferd/ Гей, була в мене коняка.

He, ich hatte ein Pferd

Ein Pferd, der Raufbold,

Ich hatte einen Säbel und ein Gewehr

Und noch ein zauberhaftes Mädchen.

Die Türken haben das Pferd getötet,

Die Polen beschädigten den Säbel,

und das Gewehr zerbrach,

Und das Mädchen wandte sich ab.

Über die Bunzhak-Steppe

Reiten unsere Männer mit den Bunchuks.

Und ich mit dem Pflug 

Über das trockene Feld.

Hey, hey, hey, mein schwarzer Ochse!

Die Steppe ist weit, die Stoppeln stechen.

Der Wind weht und pfeift,

Der Kessel kocht.

Es weht der Wind,

der Kessel kocht.

Bald wird alles unter in Dämmerung einschlafen,

Kommt und isst mit mir zu Abend.

Hey, wer ist im Wald, hört zu,

Hey, wer ist auf dem Feld, hört zu!

Kommt und esst mit mir zu Abend,

Kommt und macht mein Herz froh.

Ich rufe. Der Mond verschwindet hinter der Wiese…

Der Kessel wird kalt.

Der Wind weht und weht,

Der Kessel ist kalt geworden.

Гей, була в мене коняка,

Та й коняка-розбишака,

Була шабля, ще й рушниця,

Ще й дівчина-чарівниця.

Ту коняку турки вбили,

Ляхи шаблю пощербили,

І рушниця поламалась,

І дівчина відцуралась.

За Бунжацькими степами

Їдуть наші з бунчуками.

А я з плугом і з сохою

Понад нивою сухою.

Гей, гей, гей, мій чорний воле!

Степ широкий, стерня коле.

Вітер віє-повіває,

Казаночок закипає.

Повіває вітерочок,

Закипає казаночок.

Скоро все засне під млою,

Йдіть вечеряти зо мною.

Гей, хто в лісі відгукнися,

Гей, хто в полі, відкликнися!

Йдіть до мене вечеряти,

Серце моє звеселяти.

Зву. Луна за лугом гине…

Казаночок стигне, стигне.

Віє вітер, повіває,

Казаночок застигає.