Gespräch. In Erinnerung an Symon Petljura./ Розмова. Пам’яті Симона Петлюри.

Jungs, habt ihr gehört, wie die Trompete klärt?
Feind hat uns den Weg zur Freiheit versperrt.
– Herr Petljura, wär’s nur Gewalt,
Wir hielten sie längst mit der Hand geballt.

Weiden, sie weinten um unser Geschick,
Glück war so kurz – nur ein Atem, ein Blick.
– Herr Petljura, vergeblich war’s nicht,
Aus unsern Gebeinen wächst neues Licht.

„Wächst es, sagt ihr?“ – Ja, recht habt ihr schon,
Doch Dornen bedrängen das junge Grün.
– Herr Symon, das Kraut, das heut uns verhöhnt,
Wird morgen den Pferden zum Futter gegönnt.

„Jungs, und euch ist das Leben nicht leid?
Eure Liebsten wiegen die Enkel zur Zeit.“
– Herr Symon, wir sind nun dem Himmel so nah,
Nicht für uns beten wir – nur für die da.

Nein, ewig trauert die Heimat nicht fort,
In unsern Enkeln erklingt unser Wort.
Jungs, ich danke euch, dass ihr standet im Streit,
Jungs, ich danke dem Schicksal, das uns vereint.
(x2)

---

- Хлопці, чи чули, як сурма по нас голосила?
Сила ворожа закрила до волі нам шлях...
- Пане Петлюро, якби ж то була просто сила, 
Ми б тою силу давно вже тримали в руках.

- Плакали верби над долею нашою злою,
Тільки й було того щастя на мент, на ковток...
- Пане Петлюро, ми йшли не намарне до бою; 
Щось таки, бачите, виросло з наших кісток!..

- Щось таки виросло, кажете?.. Так, правда ваша, -
Але ж дивіться, як глушить те зілля осот!..
- Пане Симоне, то коникам завтрашнім паша,
А хто на коників сяде - досягне висот!

- Хлопці, то що ж: вам не шкода й життя молодого? -
Ваші кохані вже правнуків няньчать своїх...
- Пане Симоне, ми з тим нині ближче до Бога,
Щоб не за себе молитись Йому, а за них.

- Що ж, Україні не вік вікувати сумною,
Ми ще народимось в наших онуках не раз!
Хлопці, я дякую вам, що були ви зі мною,  |
Хлопці, я дякую долі, що був біля вас!    | (x2)