https://www.facebook.com/share/p/mhHkRn6o6pCfuhpQ/?mibextid=WC7FNe
Nastia, ein Mädchen aus Charkiw, wartet im Luftschutzkeller auf das Ende des Beschusses. Sie ist erst sechzehn und hatte noch nicht ihre erste Liebe.
Nastia ist ruhig und ernst. Sie weiß, dass die Liebe auf jeden Fall kommen wird. Dieses Gefühl ist bereits nahe. Es ist eine Schande, falls sie das nicht mehr erleben wird.
Die Gegend, in der sich ihr Haus befindet, wird mehrmals täglich bombardiert. Früher versteckten sie und ihre Mutter sich in einer winzigen Badewanne vor Granaten und Raketen.
Ihre Wohnung liegt im fünften Stock eines gewöhnlichen Wohnblocks. Die Badewanne sieht aus wie eine Gruft. Aus irgendeinem Grund haben sie dort auch eine Waschmaschine untergebracht.
Während des Beschusses sitzt Nastia auf dem Boden unter dem Waschbecken und umklammert mit den Händen ihre Knie. Die Mutter sitzt neben ihr. Sie umarmt Nastia. Ich weiß nicht, wie sie da reinpassen.
Ständig fliegen Raketen auf Charkiw. Sie fallen neben ihr Haus. Nastia ist wütend: „Ist hier etwa mit Honig geschmiert? Lasst Charkiw in Ruhe.“
Ihr Haus ist wie ein einsames Boot, umgeben von Feinden. Es wird von allen Seiten beschossen. Sie schlagen ständig auf ihn ein.
Das Schiff wackelt, es wird von einer explosiven Welle überrollt. Als würde jemand eine Seeschlacht mit Nastias Leben spielen. „К-6. Bewegt euch! С-4. Er hat nicht getroffen. Б-2. Ich hab’s.“
„Gott, warum tun sie das?“ Nastia und ihre Mutter halten sich im Badezimmer an den Händen. Beide weinen, aber so, dass es nicht auffällt. Sie wollen sich nicht gegenseitig traurig machen.
Das Badezimmer ist ein unzuverlässiger Schutzraum. Der Metalltornado reißt so stark nach innen, dass die Badezimmertür wackelt. Es ist, als ob ein Bär einbricht.
Nastia kann sogar ein Knurren hören. Sie hat keine Angst, nur Apathie. Sie möchte sich auf den Boden setzen, ihre Mutter umarmen und einschlafen.
Diese Nacht war die letzte Nacht in ihrem Haus. Sie hielten die Badezimmertür zu. Sie wurde mit einem riesigen Hammer geschlagen. In der Dunkelheit schienen die Gegenstände vor Angst zu schrumpfen, und der Raum dehnte sich aus und schwebte langsam.
Schon im Bunker hat Nastia ein Bild gemalt. Ein Fenster in Flammen und die Silhouette einer Person, die hindurchschaute, und daneben eine weitere Person mit einem auf dem Kopf stehenden Gesicht und geschlossenen Augen.
Die Person mit dem aufgedrehten Gesicht war Nastia selbst. Sie starb vor Angst in ihrer Wohnung, als vor ihrem Fenster ein Lagerhaus mit Farben und Lacken brannte, dass zu einer kleinen Fabrik gehörte.
Die Feuersäule reichte fast bis zur ihren Etage, und es dauerte lange, bis sie erloschen war.
Die Raketen flogen weiter. Nastia hatte vergessen, dass es neben dem Alarmschrei und den kalten Peitschenhieben noch andere Geräusche auf der Welt gab.
Es schien ihr, dass die ankommenden Geschosse so klangen. Der Pfiff und die Peitsche auf ihrem nackten Körper.
So wird ihre Stadt verwüstet. Das ist das Geräusch vieler Städte in der Ukraine. Dies ist die Stimme des Todes.
In einer Pause zeichnet Nastia große Vögel vor das Fenster. Sie öffnen ihre Flügel und fliegen davon. Sie werden von einem Mädchen mit aufgedrehtem Gesicht verfolgt, das leben will.
***
Vor einem Jahr habe ich eine Reportage gemacht, die der Charkiwer Kameramann Andrii Domovyi gefilmt hat.
Ein Bericht über ein Mädchen aus Charkiw namens Nastia. Sie hat diese Geschichte selbst erzählt, in dem Luftschutzkeller, in dem sie eine Zeit lang lebte. Und sie hat Bilder gemalt.
***
Charkiw wird von den Moskowitern wieder schwer beschossen.
Letzte Nacht haben sie die Stadt mit Drohnen angegriffen. Der Beschuss hat Wohnhäuser getroffen.
Die Retter, die am Ort der Explosion ankamen, wurden durch den zweiten Angriff getötet.
Die rassistischen Bastarde schlagen auf Menschen ein, die andere retten.
Das Gleiche geschah in Odesa.
Дівчина Настя, з Харкова, у сховищі чекає на закінчення обстрілу. Їй всього шістнадцять, і в неї ще не було першого кохання.
Настя спокійна та серйозна. Вона знає, що кохання обов’язково прийде. Це почуття вже поруч. Прикро не дожитиме.
Район, де знаходиться її будинок, бомбардують кілька разів на день. Вони з мамою від снарядів та ракет раніше ховалися у крихітній ванні.
Їхня квартира на п’ятому поверсі звичайної багатоповерхівки. Ванна схожа на склеп. Вони навіщось туди втиснули ще й пральну машинку.
Під час обстрілу Настя сидить на підлозі під раковиною і обіймає коліна руками. Поруч мама. Вона обіймає Настю. Незрозуміло, як вони тільки поміщаються?
До Харкова постійно прилітають ракети. Вони падають поряд із її будинком. Настя сердиться: „Їм що, тут медом намазано? Відчепіться від Харкова“
Її будинок, як самотній кораблик в оточенні ворогів. Його трощать з усіх боків. Попадають поряд.
Кораблик тремтить, його накриває вибуховою хвилею. Немов хтось грає в морський бій з Настиним життям. „К-6. Повз! С-4. Промазав. Б-2. Потрапив“.
„Господи, навіщо вони це роблять?“ Настя з мамою у ванній кімнаті тримаються за руки. Обидві плачуть, але так, щоб не помітно. Не хочуть засмучувати одна одну.
Ванна-склеп – ненадійне укриття. Металевий смерч настільки сильно рветься всередину, що двері у ванній ходять ходором. Наче до них ломиться ведмідь.
Насті навіть чується гарчання. Страху в неї немає, є лише апатія. Хочеться сісти на підлогу, обійняти маму і заснути.
Ця ніч стала останньою у їхньому будинку. Вони тримали двері у ванній кімнаті. В неї били величезним молотом. У темряві здавалося, що предмети стиснулися від страху, а простір розширився і повільно пливе.
Вже в укритті Настя намалювала малюнок. Вікно в полум’ї і силует людини, що дивиться в нього, а поруч – інша людина з перевернутим обличчям і закритими очима.
Людина з перевернутим обличчям – це сама Настя. Вона вмирала від страху у своїй квартирі, коли за вікном горів склад із фарбами та лаками якогось маленького заводу.
Стовп вогню досягав майже їхнього поверху. Його довго не могли погасити.
Ракети продовжували літати. Настя забула, що на світі є інші звуки, окрім крику тривоги та холодних ударів батога.
Їй здавалося, що прильоти звучать саме так. Свист і удар батога по голому тілу.
Так б’ють її місто. Так б’ють багато міст України. Це голос смерті.
Під час затишшя Настя малює великих птахів за вікном. Вони відкривають крила і летять. За ними слідкує дівчина з перевернутим обличчям, яка дуже хоче жити.
***
Рік тому я робила репортаж, який зняв харківський оператор Андрій Домовий.
Репортаж про дівчину з Харкова, на ім’я Настя. Цю історію вона розповіла сама, у бомбосховищі, де якийсь час жила. І писала картини.
***
Харьков знову жорстко обстрілюють московити.
Минулої ночі вони атакували місто безпілотниками. Вдарили по житлових будинках.
Рятувальники, які приїхали на місце вибуху, загинули від другого удару.
рашистські виродки б’ють по людях, які рятують інших.
Те саме було в Одесі.
Übersetzungen zum Thema Ukraine 