https://www.facebook.com/share/TvjBDfzgGCVsMTtR/?mibextid=WC7FNe
Wie habt ihr es geschafft auszureisen? Die Stadt ist besetzt, sie lassen niemanden raus? – Ich frage Leute, die gekommen sind, um die Nacht bei mir zu verbringen und nach Polen weiterzureisen. Weil sie dort erwartet werden. Arzt, Rehabilitator, Psychologe…
– Warum sollten die uns weiter aufhalten? Mein Mann und meine Schwester wurden sofort erschossen, weil Russen herausfanden, dass sie die Fahne am Tor aufhängten. Der Vater wurde weggebracht, wir wissen immer noch nicht, wo er ist und ob er lebt. Man sagt, er wurde nach Russland gebracht. Der jüngste Sohn starb. Er tappte in eine Minenfalle. In der Nähe des Hauseingangs. Wir sind übrig geblieben.
Der Schwägerin sollte mit uns fahren. Ein junges, hübsches Mädchen. Sie hat durch Filtrationslager nicht geschafft. Sie haben sie uns weggenommen. Sie sagten, dass sie auch Bedürfnisse haben, jemand muss sie befriedigen…
– Wie lebst du damit? – Ich frage, weil sogar das Zuhören wehtut.
– Haben wir eine Wahl? Wir versuchen, nicht daran zu denken. Erinnere dich nicht, weine nicht. Wir existieren einfach und hassen die gesamte russische Nation.
Jeder ist dort grausam, sogar Kinder. In dem Lager, in dem wir uns befanden, wurden die Aufseher von ihren Kindern angerufen, dann stellten die Henker Anrufe auf die Freisprecheinrichtung um und die Kinder wünschten uns den Tod. Obwohl nein, nicht so. Sie wollten, dass wir nicht sterben, sondern brennen, leiden, in Stücke geschnitten werden und alle anderen hässlichen Dinge. Es waren die Kinder, die es wünschten, die Frauen… Und dann lachten alle.
Und unsere Kinder hatten Angst zu atmen, weil sie sahen, wie man getötet wird und glaubten, dass das alles jetzt passieren könnte. Und wir haben viele Kinder, sieht ihr doch. Kinder unseren Nachbarn sind hier, sie sind nicht mehr da, aber die Kinder sind geblieben.
Und dieser Junge wurde uns im Lager gegeben – sie zeigt auf das Kind, das mit unnatürlich verdrehten Beinen auf dem Bett sitzt – Seine Beine sind gebrochen. Dort wurde er ins Krankenhaus eingeliefert, und es wurde noch schlimmer. Also bringen wir ihn zur Behandlung nach Polen. Möglicherweise kann er eines Tages wieder laufen.
Und unsere Kinder sind einfach sehr verängstigt. Obwohl die heil sind. Wir haben jetzt keine Ahnung, was mit uns passieren wird.
Und sie redeten lange, aber ich lud sie zu Tisch ein, weil ich nicht mehr zuhören könnte. Ich weiß, dass diese Geschichte, diese Menschen noch lange in meinem Herzen bleiben werden. Und ich werde für sie beten, und nachts werde ich weinen. Aber leider kann ich nichts dafür.
Gott, rette die Ukraine. Hilf uns und schenke uns Sieg!
Як вам вдалося виїхати? Місто ж в окупації, нікого не випускають? – запитую здивовано людей, що приїхали щоб переночувати і далі їхатимуть до Польщі. Бо там їх чекають. Лікар, реабілітолог, психологи…
– А чого нас там тримати? Чоловіка мого і сестри розстріляли зразу, бо дізналися що вони вивішували прапор на воротах. Батька забрали, досі не знаємо де він і чи живий. Кажуть вивезли до росії. Наймолодший синок помер. На розтяжці попався. Біля під’їзду. Залишилися ми.
З нами ще кума мала їхати. Молода, гарна дівчина. То фільтраційний табір не пройшла. Забрали її від нас. Сказали що в них теж є потреби, треба щоб хтось їх задовольняв….
– Як ви живете з цим? – питаю я, бо навіть слухати боляче.
– а в нас є вибір? Намагаємось не думати ні про що. Не згадувати, не плакати. Просто існуємо і ненавидимо всю російську націю.
Там же всі жорстокі, навіть діти. В таборі де ми були тим наглядачам дзвонили їх діти, то ті кати включали нам на голосний зв’язок, і діти нам бажали смерті. Хоча ні, не так. Вони нам бажали не померти, а горіти, страждати, щоб нас різали по шматочкам і всякі інші бридкі речі. Це діти бажали, жінки… А потім всі вони реготали.
А наші дітки видихнути боялися, бо бачили як вбивають і вірили що зараз все це може статися. А в нас їх багато, бачите. Тут наші і сусідів, їх вже нема, а діти лишилися.
І хлопчика ось цього в таборі його нам дали – показує на дитину, що сидить на ліжку з неприродно вивернутими ніжками – В нього ніжки перебиті. Його там до лікарні відправили, і стало ще гірше. То веземо його лікувати до Польщі. Кажуть може колись ще й ходити зможе.
А наші просто дуже налякані. Хоч цілі. Що буде далі з ними, з нами поки уяви не маємо.
І ще б вони довго б розповідали, та я запрошую їх до столу, бо більше слухати не можу. Я ж знаю, що надовго ця історія, ці люди засядуть в моєму серці. І я молитимусь за них, і вночі плакатиму. Але нажаль нічого вдіяти з цим не зможу.
Боже, храни Україну. Допоможи нам і даруй Перемогу!
Übersetzungen zum Thema Ukraine 