Nadia Sukhorukova. 15.08.23

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid02eZki6tyw9AoR7o9ou8j2j4ktToZVpMREqysTSboRCLni7Xo29Zu5vsyrH9YBo6rol&id=100087641497337

Die schönsten Träume habe ich in Mariupol geträumt. Ich bin neben der kalten Wand eingeschlafen. Ich schlief im Stehen wie ein Pferd.

Ich schloss die Augen und lauschte den Geräuschen. Sie näherten sich. Freunde sagten, sie könnten zwischen nahen und fernen Einschlägen unterscheiden. Als die Explosionen weit entfernt waren, hatten sie keine Angst.

Ich hatte immer Angst: sowohl vor Nahen als auch vor Fernen. Ich wusste, dass die Explosionen kommen näher. Dies wurde durch Erfahrung bestätigt.

Sie näherten sich wie die Schritte eines riesigen Blinden. Er ging im Dunkeln und klopfte mit einem Stock an Dächer, Wände und Fenster.

Keiner von uns wusste, wessen Haus als nächstes dran kommen würde. Wer von uns wird in einer Stunde, in einer Minute, in dieser Sekunde nicht mehr sein?

Es traf ein Nachbarhaus, die Granaten schlugen am Rande unseres Fußballplatzes ein. Rashistische tödliche Bälle.

Zur Zeit der Explosionen saßen wir im Keller und schliefen ein. Als ob man uns ausschalten würde.

Es donnerte, die Wände bebten und unsere Augen fielen zu. Wir fielen in einen Zauber-Traum, aus dem wir nicht zurückkehren wollten.

Was für schöne und gute Träume gab es während des heftigsten Beschusses! Während der Zwischenruhe schlief ich für zehn Minuten ein.

Während die Mörder ihre Waffen nachluden, träumte ich von meiner Stadt vor dem Krieg.

In einem Traum ging ich die Frühlingsstraße entlang, nickte allen Großmüttern von unserem Haus zu, suchte mit Augen nach Ehemann, der neben dem Fenster Pfeife rauchte, erinnerte mich mit Entsetzen daran, dass ich geträumt hatte, dass wir im Krieg wären.

Und dann wachte sie wirklich auf. Ich hörte die Schritte eines blinden Riesen in meiner Stadt und wollte für immer einschlafen.

Und das Foto zeigt die Folgen der heutigen Ereignisse in unseren ukrainischen Städten. Russland foltert weiterhin Menschen mit Granaten und schlägt Nägel in seinen eigenen Sarg.

Denn die Vergeltung wird sehr bald kommen.

---

У Маріуполі снилися найкращі сни. Я засинала біля холодної стіни. Спала стоячи, як кінь.

Заплющувала очі і слухала звуки. Вони наближалися. Друзі розповідали, що можуть розрізняти близькі чи далекі прильоти. Коли вибухи були далеко – не боялися.

Мені було страшно завжди: і з близькими, і з далекими. Я знала – вибухи наблизяться. Це було перевірено досвідченим шляхом.

Вони наближалися як кроки величезної сліпої людини. Він ішов у темряві і стукав палицею по дахах, стінах, вікнах.

Ніхто з нас не знав, чий будинок буде наступним. Кого з нас не стане за годину, за хвилину, прямо в цю секунду?

Попадання йшло сусіднім будинком, снаряди приземлялися на краю нашого футбольного поля. Смертельні м’ячі рашистів.

У момент вибухів ми сиділи у підвалі та засинали. Нас вирубувало.

Навколо гриміло, стіни бились у конвульсіях, а наші очі злипалися. Ми провалювалися в сон-перевертень. З нього не хотілося повертатись.

Які прекрасні та добрі сни були під час найлютіших обстрілів! Я засинала на десять хвилин під час затишшя.

Поки вбивці перезаряджали гармати мені снилося моє місто до війни.

Уві сні я йшла весняною вулицею, кивала всім бабусям з нашого під’їзду, шукала очима чоловіка у вікні, який висовував голову в кватирку разом із люлькою, і з жахом згадувала, що мені снилося, ніби у нас війна.

А потім прокидалася по-справжньому. Чула кроки сліпого велетня моїм містом і мені хотілося заснути назавжди.

А на фото наслідки сьогоднішньої ночі у наших українських містах. Рашка продовжує катувати людей обстрілами та забиває цвяхи у свою власну труну.

Тому що розплата для них буде дуже скоро.