– Der Krieg wird lange dauern, – spricht er im tiefen Traum.
Der Sommer beginnt und endet, Sterne regnen wie Pflaumen vom Baum –
Wie reife, rötliche Äpfel, wie Weizen, schwer und reif,
Wie Trauben im Weidenkorb, die werden einmal zu Wein.
Der Krieg verschlingt den frühen Herbst, den späten, und die Lebensfrist.
Sie hört es jede Nacht und mag ihn nicht, wenn er so ist.
Drum flieht sie aus dem Bett, setzt sich ans Fenster eng
Und küsst leise die Trauben, die schon in Wein übergehen.
– Der Krieg wird ewig dauern, vielleicht ein ganzes Leben.
Man kann ihn nicht überspringen, man kann ihn niemals beenden.
Dieser Krieg kennt keine Grenzen, kein Ende, keine Frist.
Sie legt sich wieder zu ihm und flüstert, wo der Himmel ist:
– Der Krieg wird eine Ewigkeit sein. Er dauert schon eine Ewigkeit.
Damit sind wir verbunden. Das ist unsere Dunkelheit.
Der Krieg ist alles, was in uns ist, und alles, was uns umgibt.
Doch erst wird der Mai noch sterben. Schweig und beschleunig es nicht.
Dann kommen die Kirschen, Lavendel prächtig in Sommers Füllhorn.
Das Feld ist mit Heuballen bedeckt, erster Frost am Weißdorn.
Dies alles wird mit uns geschehen, alles im Krieges Rauch.
Warum kannst du bloß nicht schweigen? Komm, träum bei mir ruhig auch.
Er drückt sie an seine Brust, sie schmiegt sich an ihn ganz dicht.
Sie hätte weiter gesprochen, doch sie schweigt jetzt – spricht nicht.
Zu zweit ist es leichter zu schweigen, der Krieg wird auch weiter sein.
Die schweren Trauben der Herzen wurden zerdrückt zu Wein.
– Війна буде дуже довго, – говорить він уві сні.
– Почнеться й скінчиться літо, і зорі впадуть рясні –
Як стигла рум’яна „райка“, серпневе важке зерно,
Як в кошик лозовий ґроно, що стане колись вином.
Війна з’їсть нам ранню осінь. І пізню. І ще роки…
Вона це щоночі чує. Й не любить його таким.
Тому витікає з ліжка і тулиться під вікном.
І стиха цілує ґроно, що стало уже вином.
– Війна буде дуже довго. Можливо, усе життя.
Її нам не перескочить, – він каже, – і не відтять.
Війна ця не має краю, фіналу і жодних меж.
Вона знову з ним лягає. Шепоче у стелю теж:
– Війна буде цілу вічність. І вічність уже була.
Це наша з тобой дотичність. Це наша з тобой імла.
Війна – це усе, що з нами. Війна – це усе, що в нас.
Та спершу сконає травень. Мовчи, не пришвидшуй час.
Потому підуть черешні, а далі – лаванди цвіт.
І поле усе в копицях. І перший морозний глід.
І все це – із тими ж нами. І все це – в диму війни.
Чому тобі не мовчиться? Ходи в мої тихі сни.
Він горне її щосили. Чи, може, вона його.
Вона б іще щось просила – не скаже уже того.
Так легше – на двох мовчати, що буде іще війна.
Сердець обважнілі ґрона, розчавлені до вина.
Übersetzungen zum Thema Ukraine 