Bergahorn / Яворина

Ich habe in der Welt gelebt wie der Blitz eines Sterns in der Morgendämmerung,

wie ein Tautropfen, wie der Schrei eines Kranichs – nur einen Augenblick.

Ich habe nicht geglaubt, dass der letzte Tag zu mir kommen würde,

und mein Herz im Opferfeuer zu Asche verbrennen würde.

Ich liebte so großzügig, ich glaubte so sehr an die Sterne und Augen,

Und mit meiner Seele habe ich euch geheiligt, so gut ich konnte.

Aber es scheint, dass der Herr ein besseres Leben für mich vorhergesagt hat,

Und er hat mich zu sich genommen, um im Garten Eden zu singen.

Pflanzt einen jungen Bergahorn an meinem Grab,

Und weint nicht um mich, meine Familie wird um mich weinen.

Ich habe euch alle geliebt, aber die Ukraine habe ich am meisten geliebt,

Vielleicht ist das meine schwerste Schuld.

Pflanzt einen jungen Bergahorn auf mein Grab,

Und weint nicht um mich, meine Familie wird um mich weinen.

Ich habe euch alle geliebt, aber die Ukraine habe ich am meisten geliebt,

Vielleicht ist das meine größte Schuld.

Möge meine Seele in ein jenseitiges Paradies ziehen,

wo eine ganze Familie wie ich versammelt ist.

Aber wozu brauche ich diese luxuriöse und ewige Glückseligkeit?

Wenn meine Tochter, mein Waisenkind, mich nicht anlächelt.

In fernen Welten werde ich plötzlich alles verlassen,

Denn es wird meine Seele mit Tränen und Thymian betreten,

Und fliege nach Hause mit dem Wind, mit dem Sonnenstrahl,

Um mit Leichten Wind auf dein Gesicht zu blasen, Ukraine.

Pflanzt einen jungen Bergahorn an meinem Grab,

Und weint nicht um mich, meine Familie wird um mich weinen.

Ich habe euch alle geliebt, aber die Ukraine habe ich am meisten geliebt,

Vielleicht ist das meine schwerste Schuld.

---

Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні,

Наче крапля роси, наче крик журавля – тільки мить.

Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній,

І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить.

Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі,

І душею своєю я вас, як умів, причащав.

Але видно Господь мені краще життя напророчив,

І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав.

На могилі моїй посадіть молоду яворину,

І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,

Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

На могилі моїй посадіть молоду яворину,

І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,

Певно, в цьому і є та найважча провина моя.

Хай душа переселиться в дивний той рай потойбічний,

Де таких, як і я, назліталася ціла сім’я.

Тільки нащо мені ті блаженства розкішні і вічні,

Як мені не всміхнеться донька – сиротинка моя.

У далеких світах якось раптом усе я покину,

Бо ввійде мені в душу сльозиною і чебрецем,

І додому хоч вітром, хоч променем сонця полину,

І легенько війну над твоїм, Україно, лицем.

На могилі моїй посадіть молоду яворину,

І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.

Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,

Певно, в цьому і є та найважча провина моя.