Oma sagte, dass Gott existiert. Und Engeln-Beschützer auch. Sie haben ihr Leben während des zweiten Weltkriegs gerettet.
Ein hübsches kleines Mädchen, ein Teenager mit asiatischen Augen. Diese Augen erbte sie von ihrem jüdischen Großvater. Diese Augen gab sie meiner Mutter und meine Mutter gab sie mir.
Unsere Familienzugehörigkeit erkennt man an den Augen.
Oma glaubte an Gott und an die Menschheit. Sie sagte, wenn Gott hilft, dann sollte es durch Menschen geschehen.
In 1941 wohnte in der Nähe von Rostow. Die Nazis waren sehr nah dran, und meine Urgroßmutter hatte zusammen mit zwei Mädchen, meiner Großmutter Vera und ihrer kleinen Schwester Anya die Stadt zu Fuß verlassen.
Mein Urgroßvater ging an die Front und meine Urgroßmutter wollte ihre Töchter retten.
Sie ließen alles fallen und rannten weg. Eine dünne, dunkelhaarige Frau und zwei kleine Mädchen.
Es begann die Bombardierung außerhalb der Stadt. Es waren viele Menschen in der Nähe. Die Nazis konnten von den Flugzeugen aus sehen, dass es Flüchtlinge waren, aber sie haben trotzdem bombardiert.
Die Nazis machen jetzt das Gleiche. In Städten und Dörfern bombardieren sie Wohnhäuser.
In Mariupol haben sie auch Wohngebiete bombardiert. Und Menschen, die auf der Flucht durch die tote Stadt liefen, wurden von Panzern aus beschossen.
Damals, im November 1941, versuchte meine Großmutter mit anderen Menschen vor dem Flugzeug zu fliehen.
Ich habe das Gleiche in Mariupol versucht, im März 2022, ich wollte dem Flugzeug entkommen. Nur diesmal einem russischen.
Es war ein Selbsterhaltungstrieb, gemischt mit Angst. Die Angst ist so stark, dass das Gehirn sich abschaltet.
Ich weiß mit Sicherheit, dass niemand jemals einem Flugzeug entkommen kann. Es trägt den Tod in sich, der den ganzen Raum ausfüllt. Und du bist klein und einsam. Aber du läufst trotzdem weg. Weil du Angst hast und leben willst.
Und meine Großmutter rannte, und das Flugzeug flog tief. Sie hob den Kopf, um zum Himmel zu beten, und sah in das Gesicht des Piloten. Er hat gelacht. Über sie und andere Menschen. Er lachte über die Angst.
Ich habe ihr nicht geglaubt. Man kann nicht lachen, wenn man tötet.
Jetzt verstehe ich, dass es möglich ist.
Sowohl das Lachen als auch die Schadenfreude. Ich lese, was die Russen über unsere Toten schreiben. Sie freuen sich. Es gefällt ihnen, dass Menschen in unserem Land sterben.
Meine Großmutter wurde von einer Frau gerettet. Sie hat sie auf den Boden gezogen. Sie umarmte sie und verdeckte sie.
Diejenigen, die weiterliefen, starben. Sie wurden von den Trümmern zerquetscht. Die Großmutter und die Frau blieben lebendig am Boden liegen.
Der Name der Frau war Nadia. Meine Großmutter fragte sie nach ihrem Namen, bevor sie ging.
Später fand meine Großmutter ihre Familie.
Als die Menschen vor dem Flugzeug wegliefen, wurden sie auseinandergerissen.
Alle drei überlebten, aber mein Urgroßvater starb.
Meine Großmutter erzählte mir diese Geschichte, als ich 14 war. Sie lag wegen Magenkrebs am Sterben. Sie hatte große Schmerzen und betete.
Ich war von dem Gebet überrascht. In der Schule wurde mir beigebracht, dass ich Atheistin sein soll. Und sie sagte, dass es Gott und Schutzengel gibt. Der Name ihres Engels war zum Beispiel Nadiia.
Deshalb hat mich meine Großmutter Vira so genannt. Sie hat meine Eltern überredet, mir diesen Namen zu geben.
Sie wollte ihrem Schutzengel danken.
Бабуся казала, що Бог є. І янголи – охоронці також. Її ж вони зберегли під час Другої світової війни.
Дуже гарну дівчинку – підлітка з розкосими очима. Вони їй дісталися від дідуся єврея. Вона їх передала мамі, а мама – мені.
Наша спорідненість видно по очах.
Бабуся вірила в Бога. І в людяність. Говорила, якщо Бог допомагає, то робить це через людей.
У листопаді 41-го вона мешкала у Ростові. Фашисти підійшли надто близько, і моя прабабуся, разом із двома дівчинками, моєю бабусею Вірою та її молодшою сестрою Анею, йшли з міста пішки.
Мій прадіду пішов на фронт, а прабабуся вирішила рятувати доньок.
Вони кинули все та й тікали. Худенька темноволоса жінка і дві маленькі дівчинки.
За містом почали бомбити. А довкола було багато людей. Фашисти бачили з літаків, що це біженці, та все одно бомбили.
Так само зараз роблять рашісти. У містах та селах вони бомбять спальні райони.
І в нас, у Маріуполі, теж бомбили спальні райони. А людей, які йшли мертвим містом, щоб врятуватися, розстрілювали з танків.
Тоді, у листопаді 1941 року, бабуся спробувала втекти від літака разом із іншими людьми.
Я теж так намагалася зробити у Маріуполі, у березні 2022-го. Втекти від літака. Лише російського.
Це був інстинкт самозбереження, замішаний на страху. Страх настільки сильний, що вимикається мозок.
Я ж знаю точно, що ніхто ніколи не зможе втекти від літака. Він несе смерть, яка заповнює собою весь простір. А ти маленький та самотній. Але все одно тікаєш. Бо страшно й хочеться жити.
І бабуся бігла, а літак летів низько. Вона підвела голову, щоб помолитись прямо в небо і побачила обличчя льотчика. Він сміявся. Над нею та іншими людьми. Його смішив страх.
Я їй не повірила. Не можна сміятися, коли вбиваєш.
Тепер я розумію, що це можливо.
І сміятися, і зловтішатися. Я читала, що пишуть про наших загиблих росіяни. Вони радіють. Їм подобається, що в нас гинуть люди.
Бабусю врятувала якась жінка. Вона смикнула її на землю. Обійняла і прикрила собою.
Ті, хто побіг далі – загинули. Їх розірвало уламками. А бабуся з жінкою лишилися лежати на землі живі.
Жінку звали Надя. Бабуся спитала її ім’я, перш ніж вони розійшлися.
Бабуся потім знайшла своїх.
Люди, коли тікали від літака, відірвали їх один від одного.
Усі троє вижили, а мій прадід загинув.
Цю історію бабуся розповіла, коли мені було 14. Вона тоді вмирала від раку шлунка. Їй було дуже боляче і вона молилася.
Я здивувалася молитві. Мене у школі виховували атеїсткою. А вона відповіла, що є Бог та янголи – охоронці. Її янгола, наприклад, звуть Надія.
Саме тому бабуся Віра мене так назвала. Умовила маму та тата, щоб вони дали мені це ім’я.
Хотіла подякувати своєму янголу – охоронцю.
Übersetzungen zum Thema Ukraine 