Nadia Sukhorukova 18.08.23

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid0CgmmB85pjsXAiy8qSN83c7RDLS867WHaFHN4sugKN63MXA66X1ZeNhLsft6MUA4El&id=100087641497337

Lisa starb sofort. Das Letzte, was sie sah, war ihre Mutter und die zerschossene Myropolitska Straße.

Lisa war sechs Jahre alt und hatte ein langes Leben vor sich. Aber die Ruzzеn, die Mariupol quälten, beschlossen, sie zu töten.

Vor ihrem Tod war Lisa mit ihrer Mutter. Sie fuhren ein Auto. Sie versuchten dem schrecklichen Beschuss zu entkommen. Sie wollten die Stadt verlassen.

In Mariupol gab es den Tod, und sie wollten leben.

Es ist doch normal, wenn man leben will?

Der Tod ließ Lisa nicht los. Sie hat es mitgenommen. Lisa sah aus wie ein Engel. Mit langen Haaren und klaren, großen Augen. Sehr sanft und freundlich.

Sie hätte nicht sterben dürfen. Mutter und Nachbarin schützten das Mädchen mit ihren Körpern.

Doch das Projektil traf das Auto und spaltete es wie ein Ei. Der Tod nahm die kleine und wehrlose mit.

Der Lisa’s Mutter wurden beide Beine abgerissen.

Kristinas Mann wurde von der Druckwelle aus dem Auto geschleudert, ihm wurde der Arm abgerissen. Er fiel in Ohnmacht.

Krystyna konnte nicht einmal in die Dunkelheit eintauchen, um die Hölle um sich herum nicht zu sehen.

Eine alte Frau half ihr, ihre Hand zu befreien, und dann gab ihr ein Junge mit dem Fahrrad Wasser. Krystyna hatte damals schreckliche Durst. Sie brannte vor Schmerz.

Jemand aus Mariupol half, ihren Mann ins Krankenhaus zu bringen. Er hatte bessere Überlebenschancen als sie.

Sie blieb mit ihrer kleinen Tochter im Auto. Tote Lisa. Sie war in der Nähe. Sie wärmte die eisige Hand ihrer Tochter mit ihren Handflächen. Sie verstand, dass das dies ihr Ende war.

Es tat ihr sehr leid, dass sie nicht vor Lisa gestorben war.

Der schmerzhafte Schock half Christina, nicht an seelischen Schmerzen zu sterben.

Christinas Schmerz erfüllte das Auto, dann die Myropolitska-Straße und dann die ganze Stadt. Er vermischte sich mit dem Schmerz anderer Menschen und erreichte den Himmel.

Aber der Himmel half nicht. Russische Flugzeuge kreisten darin wie Falken über ihrer Beute.

Die Leute haben Christina geholfen. Sie kennt ihren Namen nicht. Sie konnten sie unter Beschuss ins Krankenhaus bringen.

Die kleine Lisa blieb im Auto. Sie war einige Zeit dort geblieben. Eine Frau von der Straße in der Nähe sah ein totes langhaariges Mädchen, hatte aber Angst, sich zu nähern.

Diese Frau macht sich immer noch Vorwürfe, dass sie nicht die Kraft gefunden hat, Lisa zu begraben. Sie hatte große Angst.

Lisa ähnelte ihrer Tochter. Die Frau näherte sich regelmäßig dem Auto, konnte sich aber nicht überwinden, das Mädchen zu berühren.

Lisa wurde später von anderen Menschen begraben. Entweder von Verwandten oder Freiwilligen. Christina konnte sie nicht sehen.

Zu dieser Zeit lag die in sterben, ohne Medikamente, Verbände und Schmerzmittel im Krankenhaus Mariupol.

Aber wie durch ein Wunder gelang es ihr zu überleben. Sie erlitt höllische Schmerzen, Infektionen und viele Operationen.

Jetzt ist sie in Lettland und braucht sehr unsere Hilfe.

Sie träumt von einer Prothese, damit sie wieder laufen lernen kann.

Es ist irgendwie eine Wahnvorstellung. Eine junge Frau träumt von einer Prothese.

Vor dem russischen Angriff war sie stark, glücklich und gesund.

Sie arbeitete in einem Krankenhaus und machte mit ihrer Tochter Urlaub am Meer.

Jetzt träumt sie davon zu Lisas Grab zu kommen, wenn sie wieder laufen lernt und Mariupol wieder eine ukrainische Stadt wird.

Sie vermisst ihren lockigen Baby-Engel sehr.

Ich hinterlasse Ihnen einen Link zu Christinas Seite.

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=9673521829389049&id=100001939832046

Alle Daten sind da.

Hier noch PayPal zaikina.kristina90@gmail.com

Und ich weiß, dass mich die Leute in Deutschland und den USA lesen.

Diese Leute sind freundlich und klug. Sie tun viel für die Ukrainer.

Bitte helfen Sie Christina.

Es gibt so viel Schmerz und Verzweiflung in ihrem Leben, dass nicht alle von uns es ertragen könnten.

---

Лізочек загинула миттєво. Останнє, що вона побачила – це мама та розстріляна Митрополитська вулиця.

Лізі було шість, і вона мала жити довго. Але росіяни, які мучили Маріуполь, вирішили її вбити.

Перед смертю Ліза була поряд з матір’ю. Вони їхали машиною. Рятувалися від страшних обстрілів. Збиралися виїхати з міста.

У Маріуполі була смерть, а їм хотілося жити.

Це ж нормально, коли хочеться жити.

Смерть не відпустила Лізу. Вона забрала її із собою. Ліза була схожа на ангела. З довгим волоссям і чистими величезними очима. Дуже ніжна та добра.

Вона не мала загинути. Мама та сусідка закривали дівчинку собою.

Але снаряд потрапив у машину і розколов її, мов яйце. Смерть забрала – маленьку та беззахисну.

Кристині, Лізіній мамі відірвало обидві ноги.

Чоловіка Кристини вибуховою хвилею викинуло з машини та відірвало руку. Він знепритомнів.

Кристина навіть не змогла поринути у темряву, щоб не бачити пекла навколо себе.

Якась бабуся допомогла їй звільнити руку, а потім хлопчик з велосипедом дав води. Кристині тоді дуже хотілося пити. Її спалював біль.

Хтось із маріупольців допоміг доставити до лікарні її чоловіка. Він мав більше шансів вижити, ніж вона.

Вона залишилася в машині разом із маленькою донькою. Мертвою Лізою. Була поряд. Грела в долонях крижану руку доньки. Розуміла, що це все.

Дуже шкодувала, що не загинула раніше за Лізу.

Больовий шок допоміг Кристині не померти від душевного болю.

Біль Кристини наповнив машину, потім вулицю Мирополитську, потім все місто. Він змішався із болем інших людей і дістав до неба.

Але небо не стало допомагати. У ньому кружляли російські літаки, як шуліки над здобиччю.

Кристині допомогли люди. Вона не знає їхнього імені. Вони змогли під обстрілом привезти її до лікарні.

Маленька Ліза залишилася у машині. Вона була там ще якийсь час. Жінка з вулиці поблизу бачила мертву довговолосу дівчинку, але боялася підійти.

Ця жінка досі дорікає собі за те, що не знайшла сил поховати Лізу. Їй було дуже страшно.

Ліза нагадувала дочку. Жінка періодично наближалася до машини, але так і не змогла подолати себе, щоб доторкнутися до дівчинки.

Лізу згодом поховали інші люди. Чи то родичі, чи то волонтери. Крістіна не змогла її проводити.

Вона в цей час вмирала без ліків, перев’язок та знеболюючого у маріупольскої лікарні.

Але, дивом, змогла вижити. Пройшла через пекельний біль, зараження, та багато операцій.

Зараз вона у Латвії і їй дуже потрібна наша допомога.

Вона мріє про протези, щоби знову навчитися ходити.

Це якесь марево. Молода жінка мріє про протези.

До нападу росіян вона була сильна, щаслива, здорова.

Працювала у лікарні та відпочивала з донькою на море.

Зараз мріє, що коли навчиться ходити і Маріуполь знову стане українськім містом, то приїде на могилу Лізи.

Вона дуже сильно сумує за своїм кучерявим янголятком.

Я залишаю вам посилання на сторінку Кристини.

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=9673521829389049&id=100001939832046

Там є усі дані.

І я знаю, що мене читають люди у Німеччині та США.

Ці люди добрі та світлі. Вони дуже багато роблять для українців.

Будь ласка, допоможіть Кристині.

У її житті стільки болю та розпачу, що не кожен із нас зміг би це винести.