Unsre Expartner / Наші колишні. Ruslan Horovyj

Ich glaubte nie wirklich an mein erstes Grau,
Das leise verdrängt jede andere Farbe.
Ich nahm, was da war – ein Geschenk, ein Moment,
Dankte – oder ließ es verrinnen im Wind.
Ich dachte: Noch liegt alles vor mir.
Die Eltern sind jung, und du bleibst stets ein Kind.
Die Freunde – lebendig, die Liebe – für ewige Zeit,
Dann blinzelst du – und nur Lärm bleibt und Wind.

Unsre Expartner
Werden Helden der Bücher von uns.
Was wir verloren
Lebt in Versen, die tief in uns sind.
Die alten Tage und Wochen
Stehn Wache in unserm Verstand.
Nicht weggeschwommen –
Sie liegen wie Steine im Fluss, unter Sand.

Ich träumte davon, auf den Gipfel zu gehn,
Von oben das Leben als Summen zu sehn.
Glaubte nie, dass das Feuer mal ganz verglüht,
Dass Dunkelheit kommt und die Hoffnung verzieht.
Es fehlte mir einer, der mithielt im Lauf,
Der deckte, wohin ich den Kopf auch gestreckt.
Für Heilung zerfielen Chrysanthemen im Staub,
Die ich einst zum ersten Date mitgebracht.

Unsre Expartner
Werden Helden der Bücher von uns.
Was wir verloren
Lebt in Versen, die tief in uns sind.
Die alten Tage und Wochen
Stehn Wache in unserm Verstand.
Nicht weggeschwommen –
Sie liegen wie Steine im Fluss, unter Sand.

Die Praxis zeigt, was im Leben besteht,
Ob Weisheit sich hält oder mit dem Wind verweht.
Man sagt, nur der Weg zählt – das Ziel sei nur Schein –
Doch weißt du’s erst dann, wenn du stehst ganz oben.
Und irgendwann löst sich ein Knoten von selbst.
Lieder vorm Haus – Herz, das immer noch schlägt.
Versteck deine Narben nicht – zeig, was dich hält,
Denn Leben ist das, was in Spuren noch lebt.

Unsre Expartner
Werden Helden der Bücher von uns.
Was wir verloren
Lebt in Versen, die tief in uns sind.
Die alten Tage und Wochen
Stehn Wache in unserm Verstand.
Nicht weggeschwommen –
Sie liegen wie Steine im Fluss, unter Sand,
Tief unter Wasser,
Sie liegen im Fluss unter Wasser gespannt –
Unsere Exen...

---

Я якось ніколи не вірив в свою сивину,
Яка поступово зітре інші фарби зі скронь.
Сприймав все навколо як дар або як дивину
І дякував або скидав, як пісок, із долонь
Здавалось, що все ще попереду, все назавжди.
Батьки молоді, і ти завжди для них дітлашня.
Всі друзі живі, а кохання одне й навіки.
А потім моргнеш – і лишається лиш метушня.

Наші колишні
Стають героями наших книжок.
Наше минуле
Застигло римами в наших віршах.
Ті дні і тижні
Стоять на варті наших думок.
Не промайнули,
Лягли камінням під воду в річках.

Я мріяв колись, що зійду на вершину гори
І звідти побачу людей унизу, як мурах.
Не вірив, що ватра колись взагалі догорить,
І темрява впаде на землю, посіявши страх.
Мені бракувало того, хто б витримував темп.
І завжди прикрив, хоч куди б я не всунув свій ніс.
На ліки із часом пішли пелюстки хризантем,
Які я колись на побачення перше приніс.

Наші колишні
Стають героями наших книжок.
Наше минуле
Застигло римами в наших віршах.
Ті дні і тижні
Стоять на варті наших думок.
Не промайнули,
Лягли камінням під воду в річках.

Практика завжди доводить або відміта
Кимось прописані істини або думки.
Кажуть, важливий сам шлях, й аж ніяк не мета.
Але відчуєш, чи так, лиш досягши мети.
І рано чи пізно життя всі вузли розплете.
Пісні під під’їздом – це завжди про серцебиття.
Тож стій, не ховай свої шрами, бо шрами – це те,
Що кожній людині на згадку лишає життя.

Наші колишні
Стають героями наших книжок.
Наше минуле
Застигло римами в наших віршах.
Ті дні і тижні
Стоять на варті наших думок.
Не промайнули,
Лягли камінням під воду в річках,
під воду в річках.
Лягли під воду в річках
Наші колишні...