Ich schaue zum Himmel/ Дивлюсь я на небо.

Ich schaue zum Himmel und denke dabei:
Warum bin ich kein Falke, warum flieg’ ich nicht frei,
Warum, o mein Gott, gabst du mir kein Paar Flügel?
Ich würd’ die Erde verlassen, stieg auf in die Lüfte.

Weit fort über Wolken, dem Weltlärm entflohen,
Mein Glück dort zu suchen, dem Leid zu entkommen,
Bei Sternen um Liebe, beim Sonnenlicht flehen,
Und all meinen Kummer im Licht dort verwehen.

Denn seit meiner Kindheit bin ich ohne Glück,
Ein Knecht meiner Tage, vom Schicksal zurück.
Ein Fremder dem Leben, ein Fremder den Leut’ –
Wer liebt denn ein Kind, das nicht ihm gehört?

Mit Kummer vermählt, ohne Gruß, ohne Halt,
Vergeht meine Jugend so bitter, so kalt.
Im Leid hab ich’s gelernt: Nur eines ist mein –
Der ferne, weite Himmel allein.

Und wenn es auf Erden noch schwerer mir wird,
Dann heb ich die Augen, das Herz wird verführt.
Dann träum ich und glaube: Ich bin nicht allein,
Gedanken wie Vögel – sie fliegen darein.

Hätt’ ich doch Flügel, die Flügel des Adlers,
Verließ ich die Erde zum Festzug des Himmels,
Ein mächtiger Adler, so kühn und so frei,
Im Himmel verschwunden – dem Weltleid vorbei!

---

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.

Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту,
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім все горе втопить.

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко, і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна –
Далекеє небо – моя сторона.

І на світі гірко, як стане ще гірше, –
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки от світу втонув!