https://www.facebook.com/share/p/16KqtD1178/?mibextid=wwXIfr
Wir haben einen Gewinner für die Rolle des Anti-Helden des Jahrhunderts.
Und es ist nicht der russische Diktator. Er ist berechenbar und ziemlich rational. Wir wissen, wen er als Verbündeten und wen er als Feind betrachtet. Wir kennen sein Endziel und die Methoden, um es zu erreichen. Immerhin ist er der Präsident des größten, aber halb leeren Landes. Er ist ein bekanntes, erwartetes und vorhersehbares Übel.
Das ist nicht der Führer von China. Er konsolidiert seine Macht, baut Muskeln auf und träumt von globaler Größe. Peking will die Demütigungen des zwanzigsten Jahrhunderts hinter sich lassen, und obwohl Taiwan die wichtigste Erinnerung an die Ohnmacht der Vergangenheit bleibt, ist es bis jetzt nicht über Drohungen hinausgegangen.
Von nun an gibt es einen Favoriten in diesem Wettbewerb. Der 47. Präsident der Vereinigten Staaten. Sein Sieg war ein großer Crashtest für die Werte. Die Regeln, die wir für die Norm hielten, wurden ihrer Krücken beraubt, und nun schaut die Welt darauf, wie vandalismusresistent das Design ist. In der Tat stellt sich die Frage, welche Art von Haus die Demokratien in den letzten Jahrzehnten zu bauen vermochten: Stroh, Holz oder Stein.
Der amerikanische Präsident hebt die Inklusivität auf. Er stigmatisiert die Vielfalt. Er begräbt die weiche Macht. Immer wieder spricht er nur zu seinen Anhängern und versucht nicht einmal, mit denen zu kommunizieren, die ihn nicht gewählt haben.
Das demokratische Modell der Machtübertragung beruhte darauf, dass der neue Sieger nicht weniger Anspruch auf die Macht hat als sein Vorgänger. Trumps gesamte Rhetorik basiert jedoch auf der Tatsache, dass er mehr Rechte an der Macht hat als sein Vorgänger. Ein Land, das jahrzehntelang Modell und Vorbild war, reißt nun die tragenden Mauern des Gebäudes ein, das es errichtet hat.
Wir sind seit langem davon überzeugt, dass Institutionen ein Instrument der Abschreckung sein können. Dass die Demokratie durch die Gewaltenteilung geschützt wird. Dass Parlament, Gerichte, Wirtschaft, Gewerkschaften, Medien, regionale Behörden und Sicherheitskräfte sich gegenseitig ausbalancieren sollten – damit niemand den anderen seinen Willen aufzwingen kann. Und nun erleben wir, wie der Präsident twittert, dass er Studenten von Demonstrationen ausschließt, wie ein Impfgegner zum Gesundheitsminister ernannt wird und wie der reichste Mann der Welt Institutionen abbaut. Und diejenigen, die nicht einverstanden sind, bleiben tatenlos.
Die amerikanischen Erfahrungen sollten als Vorbild dienen – nur um sich in ihr Gegenteil zu verwandeln. Es ist, als würde man herausfinden, dass gute Ernährung, Sport und Immunität ein direkter Weg zum Krankenhausbett sind. Es stellte sich heraus, dass die Verfassung, der Föderalismus und die jahrzehntelange Tradition keinen Schutz vor dem von Menschen verursachten Chaos bieten, wenn sein Urheber selbstbewusst, hartnäckig und taub ist.
Darüber hinaus wurde die Theorie der rationalen Wahl in Frage gestellt. Früher war es so, dass Wahlüberraschungen das Los instabiler Demokratien waren. Dass sie dort möglich sind, wo die Bevölkerung in Armut und von Almosen lebt. Dass in einem Land mit einer entwickelten Wirtschaft, einem Aktienmarkt und der Gewohnheit zu investieren, die Wähler dazu verdammt sind, rational zu handeln – weil sie die Konsequenzen kalkulieren. Und jetzt sehen wir, wie 77 Millionen Amerikaner für einen Mann stimmen, der alles tut, was er kann, um die Preise in die Höhe zu treiben, die Arbeitslosigkeit zu erhöhen und die Aktienkurse zu senken.
Niemand kann heute mit Sicherheit sagen, was die abgeschnittene Ecke einer SIM-Karte ist, die verhindert, dass sie fälschlicherweise in ein Telefon eingelegt wird. Wie sollte der Schutz vor einem aktiven Narren in Demokratien aussehen? Wie soll das System dem von Menschen verursachten Chaos widerstehen? Wer sollte „Nein“ zu den Exzentrizitäten anderer Leute sagen, und was passiert, wenn dieser Einwand zurückgewiesen wird?
Die Vereinigten Staaten haben sich über Nacht in ihr eigenes Gegenteil verwandelt. Das amerikanische System ähnelt jetzt Superman, der sich der dunklen Seite zugewandt hat. Und alle seine ehemaligen Verbündeten sind wie andere Mitglieder der Gerechtigkeitsliga. Diese sind im Allgemeinen recht stark – aber ihrem ehemaligen Kameraden unterlegen.
Früher haben wir Dystopien in Filmen gesehen, heute sehen wir sie in den Nachrichten. Früher haben wir die Blockbuster wegen der Schnelligkeit ihren Szenarien belächelt, heute sehen wir in ihnen Vorbilder und Vorhersagen. Man kann uns von schlauen Plänen, starken Händen und außergewöhnlichen Lösungen erzählen, aber das Problem ist, dass wir jetzt in der dritten Episode von Star Wars leben, und wir müssen immer noch die sechste erreichen.
Das Phänomen Trump stellt die Welt vor eine ganze Reihe von Fragen, von denen wir dachten, wir wüssten die Antworten darauf. Ist die Reputation wichtig? Gibt es eine Ethik? Gibt es einen Unterschied zwischen einem Opfer und einem Angreifer? Wer kann nun als Verbündeter des stärksten Landes der Welt betrachtet werden?
Sind die neuen USA ein zufälliger Zickzackkurs oder eine neue Normalität? Wie sollte das System der Kontrolle und des Ausgleichs gegenüber einem aktiven Narzissten aussehen? Gibt es den kollektiven Westen, wo sind seine Grenzen, und wer wird die vakante Führungsposition einnehmen?
Es ist sehr interessant, dieses Experiment von außen zu beobachten. Das Problem ist, dass unser Land dieser Möglichkeit beraubt ist.
Neun Wochen sind seit der Amtseinführung von Donald Trump vergangen.
У нас є переможець на роль антигероя епохи
І це не російський диктатор. Той передбачуваний і досить раціональний. Ми знаємо, кого він вважає союзниками, а кого — ворогами. Знаємо його фінальну мету та методи її досягнення. Зрештою, він президент найбільшої, але напівпорожньої країни. Він — зло відоме, очікуване і прогнозоване.
Це і не лідер Китаю. Той зміцнює владу, нарощує м’язи та мріє про глобальну велич. Пекін має намір перегорнути сторінку принижень ХХ століття, і хоча Тайвань залишається головним нагадуванням про безсилля минулого, але далі погроз поки що справа не йде.
Відтепер у цьому конкурсі є фаворит. 47-й президент США.
Його перемога стала головним краш-тестом для цінностей. У правил, які ми вважали нормою, відібрали милиці — і тепер світ стежить за тим, наскільки вандалостійкою є конструкція. Фактично, йдеться про те, який саме будинок встигли збудувати демократії за останні десятиліття: солом’яний, дерев’яний чи кам’яний.
Американський президент скасовує інклюзивність. Клеймить різноманіття. Хоронить м’яку силу. Раз по раз говорить лише зі своїми прихильниками — і навіть не намагається спілкуватися з тими, хто за нього не голосував.
Демократична модель передачі влади будувалася на тому, що у нового тріумфатора не менше прав на владу, ніж у попередника. Але вся риторика Трампа побудована на тому, що в нього більше прав на владу, ніж у попередника. Країна, яка десятиліттями була зразком і прикладом, тепер зносить тримальні стіни збудованої нею будівлі.
Нас довго переконували, що інституції здатні бути інструментом стримування. Що демократію захищає розділеність влади. Що парламент, суди, бізнес, профспілки, медіа, регіональна влада і силовики повинні взаємно врівноважувати одне одного — не дозволяючи нікому нав’язати свою волю іншим. А тепер ми спостерігаємо за тим, як президент у твіттері забороняє студентам демонстрації, антивакцинатора призначають міністром охорони здоров’я, а найбагатша людина на планеті розбирає інституції на цеглинки. За повної бездіяльності незгодних.
Американський досвід був зразком для наслідування — щоб тепер стати своєю протилежністю. Усе одно що виявити, що правильне харчування, спортзал та імунітет — це прямий шлях на лікарняне ліжко. Виявилося, що конституція, федералізм і десятиліття традицій не гарантують захисту від рукотворного хаосу, якщо його автор досить самовпевнений, наполегливий і глухий.
До того ж, під питанням опинилася теорія раціонального вибору. Раніше вважалося, що електоральні несподіванки — це доля нестійких демократій. Що вони можливі там, де населення животіє в злиднях і подачках. Що в країні з розвиненою економікою, фондовим ринком і звичкою інвестувати виборці приречені чинити раціонально — тому що прораховують наслідки. А тепер ми спостерігаємо за тим, як 77 мільйонів американців проголосували за людину, яка робить усе для зростання цін, збільшення безробіття і зниження котирувань акцій.
Ніхто тепер не може сказати напевно — що слугує в державі тим самим відрізаним куточком у сім-картки, який не дозволяє її неправильно вставити в телефон. Який вигляд має мати в демократіях захист від діяльного дурня? Як система має чинити опір рукотворному хаосу? Хто має казати «ні» чужій ексцентриці і як бути, якщо від цього заперечення вирішать відмахнутися?
Сполучені Штати одномоментно перетворилися на власну протилежність. Американська система тепер нагадує Супермена, який перейшов на темний бік. А всі її колишні союзники схожі на інших членів Ліги Справедливості. Які, загалом і в цілому, досить сильні — але однак поступаються своєму недавньому товаришеві.
Раніше ми дивилися на антиутопії в кіно, а тепер у новинах. Колись могли посміюватися над блокбастерами за сценарну стрімкість, а тепер шукаємо в них рольові моделі та прогнози. Прихильники божої роси можуть розповідати нам про хитрі плани, сильні руки та неординарні рішення, але проблема в тому, що ми відтепер живемо в третій серії «Зоряних воєн», а до шостої ще потрібно дотягнути.
Феномен Трампа ставить перед світом цілий список запитань, на які ми думали, що знаємо відповіді. Чи важлива репутація? Чи існує етика? Чи є різниця між жертвою і агресором? Хто відтепер може вважатися союзником для найсильнішої країни на планеті?
Нові США — це випадковий зиґзаґ чи нова норма? Якою має бути система стримувань і противаг від діяльного нарциса? Чи існує колективний захід, де його межі і хто посяде вакантне місце лідера?
За цим експериментом дуже цікаво спостерігати збоку. Проблема в тому, що цієї опції наша країна позбавлена.
З моменту інавгурації Дональда Трампа минуло девʼять тижнів.
Übersetzungen zum Thema Ukraine 