Die Ukraine, meine, hat vergessen zu lachen. Vasyl Stus.

Die Ukraine, meine, hat vergessen
Zu lachen. Sie rauscht laut.
Die Ukraine, meine, wird nicht verlassen 
Vom Lebenskraft, die ihr vertraut.
Die Ukraine, meine, kennt keine
Fröhlichen Morgenröten.
Die Ukraine, meine, brennt alleine
Im Feuer dunkler Nöten.
Die Ukraine, meine, klagt,
Rebellisch, im Kampf.
Auf dem Sklavenmarkt
Brennt mein Land.
Ihre Zukunft verglüht,
Sie wehklagt, sie weint,
Sie ringt die Hände
Im Dämmern des Sonnenscheins.
Wo sind sie, die Himmel bewohnen, 
Die Hoffnungstauben?
Dämonen, Dämonen, Dämonen
der alten Schande.
Sie schwärmen heran zur Beute,
Sie schwärmen träge und lahm,
An der Kreuzung zertreten,
Gekreuzigt am Dorfesrand.

---

Моя Україна забула
Сміятись. Вона гомонить.
Моя Україна не вщухла
Од прагнення жить.
Моя Україна не знає
Веселих світань.
Моя Україна палає
У мить догорянь.
Моя Україна тривожиться,
Бунтує, буя.
На чорнім рабованім торжищі
Вкраїна моя.
Її догоряє майбутнє
І тужить, ридає,
І в передвечірній сутіні
Лиш руки ламає.
І дивиться в небо — о, де вони
Надії і голуби?
Лиш демони, демони, демони
Старої ганьби.
Злітаються — ніби на здобич,
Злітаються спроквола
На роздоріжжя розтоптані,
Розіп'яті край села.