https://www.facebook.com/share/p/6dpzamjaNN4gx34b/?
Heute Nacht haben russische Terroristen erneut Ukrainer getötet. In Charkiw ist ein Kind gestorben. Ich habe gelesen, wie normale Russen auf den Tod unserer Kinder reagieren. Sie töten sie ein zweites Mal mit Worten. Sie haben für niemanden Mitleid und schämen sich überhaupt nicht. Kurz gesagt, wenn ich weiter schreibe, werde ich von Facebook blockiert.
***
Jetzt ist es sehr schwierig mit der Hoffnung. Sie schafft es nicht und verwandelt sich in Frustration und Verzweiflung.
Unter den Fenstern unserer Mariupol-Wohnungen schrieben Liebende: „Ich liebe dich“ oder „Guten Morgen, meine Liebe!“ Wir gingen vorbei und waren überrascht, dass die Farbe, genau wie die Liebe, nicht verblasst. Dann sahen wir Aufschriften in der Nähe der Entbindungsklinik.
Aus den Fenstern konnten die Gebärenden sehen: „Danke für Elena!“, „Ich habe einen Sohn!“, „Alles Gute zum Geburtstag, Tochter!“
Unermüdliche Mariupol-Eltern. Töchter und Söhne wuchsen auf, brachten ihre eigenen zur Welt, aber die Farben verblassten nicht, und das Gefühl, dass diese Stadt immer da sein wird, ließ uns nicht los.
Diese Stadt wird nicht mehr existieren.
Während der Blockade von Mariupol wurde das wichtigste Wort der Welt – „KINDER“ – auf Häuser, Straßen, Plätze und Autos geschrieben.
Wir alle dachten naiv, dass es helfen würde. Wie ein Gebet während des Beschusses, wie eine Ikone in den Händen eines verängstigten Kindes, das einen Luftangriff überlebt hat.
Die Russen hatten es auf Kinder abgesehen. Sie warfen Bomben direkt auf dieses gemalte Wort.
Unsere Kinder sind zu ihren Zielen geworden.
Wir hofften, dass die verrückten bösen Kreaturen noch ein Herz haben.
Wir glaubten, dass unsere Kinder das Eis des Krieges schmelzen würden und naive Inschriften alle vor dem Tod bewahren würden.
Wir lagen falsch. Es stellte sich heraus, dass alles sehr schlecht war.
Russen töten Kinder. Sie töten die Gefangenen.Sie zerstören unsere Städte mit Bomben.
Sie hörten auf, menschlich zu sein. Deshalb vernichten sie jeden, der sie daran hindert, die Erde in Asche zu verwandeln.
Ich hoffe nicht mehr auf eine Fortsetzung der Mariupol-Geschichte.
Meine Stadt wurde von russischen Soldaten gekreuzigt.
***
Das Foto zeigt ein neunstöckiges Gebäude in Charkiw, nachdem es von einer russischen Fliegerbombe getroffen wurde.
Сьогодні вночі російські терористи знову вбивали українців. У Харкові загинули дві дитини. Я прочитала, як на загибель наших дітей реагують пересічні росіяни. Вони вбивають їх словами вдруге. Їм нікого не шкода і нізащо не соромно. Коротше, якщо я напишу про них далі, мене заблокують.
***
Тепер із надією дуже важко. Вона не справляється і трансформувалася у розчарування та розпач.
Колись, під вікнами наших маріупольських квартир безбаштові закохані писали: „Люблю тебе!“ або „Доброго ранку, кохана!“
Ми проходили повз і дивувалися, що фарба, як і кохання не стирається.
А потім написи змінювалися та перебиралися до пологового будинку.
Вони перетворювалися на щастя із завмиранням серця.
Їх було видно з вікон: „Дякую за Оленку!“ „Люблю вас!“ „У мене син!“ „З днем народження, доню!“
Невтомні маріупольські батьки. Доньки та сини виросли, народили своїх, але літери не тьмяніли і відчуття, що це місто буде завжди, не покидало нас.
Цього міста більше не буде.
Під час маріупольської блокади на будинках, дорогах, площах, машинах писали найголовніше у світі слово – „ДІТИ“.
Ми всі наївно вважали, що це допоможе. Як молитва перед виходом з дому, як натільний хрестик під час обстрілу, як іконка в руках переляканого малюка, який пережив авіаудар.
Росіяни ціляться по дітях. Вони кидають бомби та снаряди саме в це, написане фарбою, слово.
Наші діти для них стали мішенню.
Ми надто пізно про це дізналися. Ми сподівалися, що у шалених злісних істот ще залишилося серце.
Ми вірили, що наші діти розтоплять лід війни та наївні написи врятують усіх від загибелі.
Все виявилося дуже погано.
Росіяни вбивають дітей. Вони вбивають полонених. Вони стирають бомбами наші міста.
Вони перестали бути людьми. Тому знищують усіх, хто заважає їм перетворювати землю на попіл.
Я більше не сподіваюся на продовження маріупольської історії.
Моє місто розіп’яли рашистські виродки.
***
На фото харківська дев’ятиповерхівка після потрапляння російської авіабомби.
Übersetzungen zum Thema Ukraine 