https://www.facebook.com/share/4hRCZ5zhd3fYzU52/?mibextid=WC7FNe
Eines Tages wird alles zu Ende sein. Und dann werden wir uns dem stellen, was übrig bleibt. Es wird eine Brandung geben. Und nur wenige werden sich fragen: „Was habe ich getan, um dieses Feuer zu löschen?“ Wenn wir Glück haben, werden wir in der Lage sein, uns gegenseitig Fragen zu stellen. Wenn wir Pech haben, werden wir nicht diejenigen sein, die in unserem Land leben. Dann wird diese Brandung nicht unser Drama sein, sondern ihr Sieg.
Vielleicht sollten also diejenigen, die noch schlafen, aufwachen.
Aber im Ernst: Nur die Toten und diejenigen, die nicht lieben können, empfinden keinen Schmerz. Du liebst dein Land, die Steppen, die Berge, die Felder; du liebst die Frau, ihre Lippen, ihre Augen; du liebst den Mann, seine Hände, seine Stimme; du liebst das Kind, sein Spiel, seine Träume – es tut dir weh, es zu verlieren. Und wenn du diese ganze Last der Gefühle nicht in deiner Seele hast, wenn sie dir nicht die Haut zerschneidet, dir nicht den Atem und den Herzschlag raubt, dann gibt es nichts zu besprechen. Die Frage ist nicht, wer was von der Ukraine erhalten hat. Die Frage ist, wer ihr was gegeben hat, denn diejenigen, die sie gewöhnlich ausnutzen, erhalten etwas von ihr. Und diejenigen, die sich opfern, sind diejenigen, die unendlich verliebt und begeistert vor diesem Umriss der Landkarte sind. Damit sie weiter existieren kann. Denn wenn sie nicht existiert, werden auch wir nicht existieren.
Колись усе це закінчиться. І тоді ми зіткнемося з тим, що лишилося. Лишиться згарище. І лише одиниці запитають у себе, «що я зробив, щоб цю пожежу загасити». Якщо нам пощастить, ми зможемо задавати питання один одному. Якщо не пощастить – на нашій землі будемо жити не ми. Тоді це згарище стане не нашою драмою, а їхньою перемогою.
Тому, мабуть, варто прокидатися тим, хто досі спить.
А якщо серйозно – болю не відчувають лише мертві і ті, хто не здатен кохати. Любиш свою землю, ті степи, гори, поля; любиш ту жінку, її губи, очі; любиш того чоловіка, його руки, його голос; любиш дитину, її забавлянки, її мрії – то тобі боляче це втрачати. А як не маєш того всього тягару почуттів у душі, як не ріже тобі шкіру, не збиває з подиху та серцевого такту / то нема про що вести мову. Питання ж не у тому, хто і що отримав від України. Питання у тому – хто та що їй дав. Бо отримують від неї ті, хто її зазвичай страчує. А жертвують собою ті, хто безкінечно закоханий та захоплений у цей контур на мапі. Щоб вона існувала далі. Бо не стане її – не стане і нас.
Übersetzungen zum Thema Ukraine 