„DIES“. Yurij Gudimenko

https://www.facebook.com/share/p/DZJf8swhXaref61b/?mibextid=WC7FNe

Immer häufiger taucht dieses verdammte „dies“ in Gesprächen auf.

– Wann wird dies enden?

– Sie meinen den Krieg?

– Nun ja…

Die Menschen verstecken sich, manche bewusst, die meisten unbewusst, indem sie das Wort „Krieg“ tabuisieren. So nannten unsere Vorfahren den Bären nicht bei seinem richtigen Namen (der wahrscheinlich die Wurzel „ar“ oder „ark“ hatte), sondern nannten das wilde Tier einen Honigfresser oder einen Onkel. Wenn du ihn bei seinem richtigen Namen nennst, wirst du ihn ausrufen.

Der Krieg wird zu demjenigen, der nicht genannt werden darf.

Aber neben diesem Tabu gibt es noch einen zweiten, wichtigen Grund. Wir wissen seit unserer Kindheit, dass man einen Krieg entweder verlieren oder gewinnen kann. Wir wissen, dass es im Krieg einen Aggressor und ein Opfer der Aggression gibt. In unseren Köpfen hat der Krieg eine ganz klare Dualität. Schwarz und weiß, Gewinner-Verlierer, Angreifer-Opfer.

Aber das vage „DIES“ hat kein solches Bild. Und wenn ein Mensch einen Krieg nicht als Krieg bezeichnet, zerstört er oder sie – bewusst oder unbewusst – diese Dualität und schafft stattdessen eine Illusion.

Der Krieg kann nicht von selbst enden, aber das vage „DIES“ scheint es zu können. „Dies“ kann von selbst enden, ohne mein Zutun. „Dies“ kann die Laune von jemandem sein, die Verschwörung der Politiker, eine Absprache, ein Geschäft , irgendetwas, und es kann definitiv nichts mit mir zu tun haben. Das magische „DIES“ erfordert keine Beteiligung und keine Reaktion – im Gegensatz zu Krieg, Völkermord oder dem Feind.

Es ist eine Illusion und Selbsttäuschung. Vertreibe sie aus dir und deinem Lieben.

Das Leben geht weiter, der Krieg läuft weiter.

---

Все частіше у розмовах спливає це пиздувате «ЦЕ».

– Коли вже ЦЕ закінчиться?

– Ви про війну?

– Ну…

Люди ховаються – хтось свідомо, більшість ні – табуюючи слово «війна». Так наши пращури не називали ведмедя його справжнім імʼям (яке вірогідно мало корінь «ар» або «арк»), замість цього називаючи люту тварину ведмедем, медоїдом або вуйком. Назвеш справжнє імʼя – накличеш.

Війна стає Тою-Кого-Не-Можна-Називати.

Але окрім цього табу, є ще друга, головна причина. Ми з дитинства знаємо, що у війні можна або програти, або перемогти. Знаємо, що у війні є агресор і жертва агресії. Війна у нашій свідомості має доволі чітко виражену дуальність. Чорне-біле, переможець-переможений, нападник-жертва.

Натомість розмите «ЦЕ» такого образу не має. І коли людина не називає війну війною, він – свідомо чи ні – знищує цю дуальність і створює замість неї ілюзію.

Війна не може закінчитися сама, а розмите «ЦЕ» наче може. «ЦЕ» може закінчитися саме, без моєї участі. «ЦЕ» може бути чиєюсь примхою, заколотом політиків, змовою, бізнесом, та чим завгодно, і точно може бути не моєю справою. Магічне «ЦЕ» не вимагає залучення і реакції – на відміну від війни, геноциду, ворога.

Це ілюзія і самообман. Розвіюйте його у себе та близьких.

Життя триває, точиться війна.