Die Sirenen der Polizeiautos und „Hey plyne kacha“ vor meinem Zimmerfenster. Als ich es zum ersten Mal hörte, verstand ich nicht, was es war, aber jetzt weiß ich, dass Lemberg Abschied nimmt von den Helden, die nach Hause zurückgekehrt sind. Sie kamen zurück, aber nicht zur Freude, sondern zum Kummer ihrer Mütter, Frauen, Kinder… Und viele von ihnen hatten noch keine Kinder, und so blieben sie 19… 20… 21… Das Lied draußen vor dem Fenster zerreißt mir die Seele, und es scheint, dass ich sogar den herzzerreißenden Schrei einer Frau hören kann. Wie viele Frauen gibt es heute in unserem Land, die ein schwarzes Kopftuch aufsetzen und nicht einen Sarg, sondern ihre Freude, ihre Hoffnungen, ihre Erwartungen, ihr Leben in diese verdammten Gräber legen. Wie viele Jungen und Mädchen liegen unter Fahnen in jeder Stadt und jedem Dorf. Es ist schwer zu hören, schwer zu denken, schwer zu verstehen, dass dies nicht das Ende ist, dass mehr als eine Familie die schwarze Nachricht erhalten wird und der Schrei einer Mutter oder Ehefrau die Stille durchbrechen wird. Es ist schwer und beängstigend. Wir müssen also alles tun, was wir können, um diesen Wahnsinn zu stoppen. Ich flehe Sie an – arbeiten Sie für die Armee, helfen Sie, wo Sie nur können, denn wenn sie versagen, werden auch wir alle weg sein…
Das Lied vor dem Fenster verstummte, und der Leichenzug mit der Leiche des Helden fuhr am Krankenhaus vorbei. Und alles, was ich tun konnte, war, direkt in der Station niederzuknien und dem Helden die letzte Ehre zu erweisen… Tränen flossen, mein Herz brach. Und ich, der ich von einigen als „Cyborg“ bezeichnet wurde, will nicht denken, nicht schreiben, nicht zum Verband gehen((((
Vergisst nicht die, die jetzt unter Beschuss sind. Nicht vergessen!!!
Сирени поліцейських машин і „Гей плине кача“ за вікном моєї палати. Коли я почула в перший раз то не зрозуміла що це, зараз вже знаю, це Львів прощається з героями які повернулися додому . Повернулися, але не на радість, а на горе своїм матері, дружині, дітям… А в багатьох ще не було дітей і так і залишилося їм назавжди 19… 20… 21… Рве душу пісня за вікном і здається навіть скрізь неї я чую несамовитий плач жінки. Скільки їх сьогодні в нашій країні тих жінок, що одягли чорну хустину і опустили у ті кляті могили не труну, а свою радість, надії, сподівання, своє життя. Скільки хлопців і дівчат лежить під флагами у кожному місті і селі. Важко чути, важко думати, важко розуміти що це не кінець, що ще не в одну родину прийде чорна звістка і розірве тишу крик матері або дружини. Важко і страшно. То ж потрібно робити все, що тільки можна щоб зупинити це божевілля. Благаю вас -працюйте для армії, допомогайте чим тільки можете, бо якщо там не встоять, нас всіх також не буде…
Затихла пісня за вікном, кортеж з тілом героя проїхав мимо шпиталя. І все, що я могла це преклонити коліно прямо у палаті віддаючи останню шану Герою… Течуть сльози, рветься душа. І мені, тій яку деякі на нулі звали „кіборг“ не хочется думати, не хочеться писати, не хочеться йти на перев’язку((((
Не забувайте про тих хто саме зараз стоїть під обстрілами. Не забувайте!!!
Übersetzungen zum Thema Ukraine 