Maria aus Mariupol an der Staatsgrenze mit Polen
Liest die Liste des Unvergebenen und Unverziehenen neu.
Der Wind streicht Maria aus Mariupol sacht durch ihr Haar.
Sie trägt den Tod um den Hals, wie ein Kreuz auf der Haut.
Sie bangt: „Hoffentlich glaubt niemand, ich hätte mir das absichtlich umgelegt.“
Diesen Tod verbirgt Maria unter einer roten Perlenkette.
Maria ist sehr glücklich über die Kette – und ihre grünen Turnschuhe.
Ihr Herz ist von Bomben und Raketen zertrümmert.
Ihre Haut fühlt sich dünn an, als wäre sie schon fast zerrissen.
Wenn sie weinen könnte, würden Tränen eimerweise fließen.
Sie würde schreien, mit ihren Fingernägeln ein Loch aus der Raumzeit reißen.
Der Kofferraum von Marias Wagen ist voll mit Rache.
Gezielte, hochpräzise Schmuggelware.
Maria hüllt ihre Rache in eine Pluschecke mit Comic-Pandas,
eine rosa, weich, angenehm anzufassen.
Maria aus Mariupol fotografiert eine rote Katze,
Fotografiert einen Vogel, der über den Platz fliegt.
Die Schlange an der Staatsgrenze aus Polen - viel zu langsam fließt sie.
Maria schimpft:"Warum dauert es so lange, warum steht man so lange da?“
Marias Skelett besteht aus dem stärksten Azovstal-Stahl.
Maria denkt: „Wenn alles gut geht –
werde ich heute Lwiw erreichen,
morgen nach Süden fahren."
Rache in ihrem Koffer ist tödlich, wild, illegal geladen.
Maria sammelte sie außerhalb und jenseits der Grenzen der Ukraine, Polens, Europas und der sichtbaren Welt.
Maria hat jetzt viele Bekannte, du weißt schon, von dort.
Dorthin, wo ein alter Mann die Menschen im Boot übersetzt
und unterwegs Homer zitiert.
Diese Bekannten sagen zu Maria: „Es macht doch gar nichts aus, dass wir gestorben sind.
Wir haben hier unser eigenes Mariupol, schau, wie schön es ist.
Die Toten haben auch etwas, was an die Armee weiterzugeben ist.
Wir haben lange Listen von Unverziehenen und Unvergebenen.
Unsere Rache erwuchs aus niedergebrannten Gegenden.
Unsere Rache wird jeden Aasgeier zerstören, der auf den Brandstätten haust.
Schaffst du es, Maria? Du kennst dich gut mit Logistik aus“.
Und jetzt ist Maria an der polnisch-ukrainischen Staatsgrenze,
Sie plaudert mit den Grenzern, die Grenzer reißen Scherze.
Maria lacht, ihr Lachen funkelt wie fallendes Kleinod.
Sie denkt: "Wie erkenne ich - lebe ich noch oder bin ich schon tot?"
Rache in ihrem Kofferraum ist kalt und schwer, aber ums Herz wird ihr warm und innig.
Mariupol wartet. Wartet auf seine Maria.
Марія із Маріуполя на держкордоні з Польщею
Перечитує список із непрощѐнного і непро̀щеного
Марії із Маріуполя вітер волосся пестить
Марія носить на шиї смерть, ніби натільний хрестик
Переживає: «Хоч би не думали, що начепила таке навмисне»
Марія ту смерть прикриває червоним намистом
Марія тішиться дуже намистом, а ще — зеленими кедами
У неї серце розбите бомбами і ракетами
Шкіра її тонка, за відчуттями — ніби обідрана
Якби ж вона могла плакати, то сльози б лилися відрами
Вона би викричала, нігтями видрала дірку у часопросторі
Багажник Маріїної машини заповнений помстою
Цілеспрямованою, високоточною, контрабандною
Марія кутає помсту у пледик з мультяшними пандами
Рожевий, плюшевий пледик, приємний на дотик
Марія із Маріуполя фотографує рудого котика
Фотографує пташечку, що пролітає над площею
Повільно рухається черга на держкордоні з Польщею
Марія лається: «Чого так довго, ну що там усі стали?»
Маріїн скелет — із найміцнішої азовсталі
Марія думає: «Якщо сьогодні все добре піде —
Доїду до Львова, а завтра уже на південь»
Помста в її багажнику — смертоносна, люта, позазаконна
Марія збирала її поза межами й поза кордонами
України, Польщі, Європи та видимого світу
Марія має тепер багато знайомих, ну, знаєте, звідти,
Куди дід перевозить човном і в дорозі цитує Гомера
Ті знайомі говорять Марії: «І що з того, що ми померли?
У нас тут свій Маріуполь, бач, який гарний
У мертвих теж є що передати для армії
У нас довжелезні списки непро̀щеного й непрощѐнного
Наша помста виросла із домів, що згоріли дощенту
Помстою би вхерачить стерв’ятників, що на згарищі гні̀здяться
Зможеш, Маріє? Ти ж добре знаєшся на логістиці»
І ось Марія на українсько-польському держкордоні
Щебече із прикордонниками, прикордонники мочать коні
Марія сміється, сміх виблискує, мов розсипаються перли
Вона думає: «Як мені зрозуміти — я ще жива чи уже умерла?»
Помста в багажнику в неї холодна, важка, але серце її гріє
Маріуполь тим часом чекає. Чекає свою Марію
Übersetzungen zum Thema Ukraine 