Maria aus Mariupol an der Staatsgrenze zur Ukraine aus Polen
Liest die Liste der Unverziehenen und Unvergebenen immer wieder von neuem.
Der Wind streichelt das Haar von Maria aus Mariupol.
Wie ein Kreuz trägt Maria am Hals den Tod, wie eine schwere Kugel.
Sie sorgt sich:“Hoffentlich glaubt keiner, dass ich es absichtlich trage.“
Maria versteckt diesen Tod unter einer roten Halskette so breit wie ein Kragen.
Maria ist sehr glücklich über ihre Halskette und grünen Turnschuhe.
Ihr Herz wurde von Bomben und Raketen zerstört und zertrümmert.
Ihre Haut fühlt sich dünn an und schon fast zerrissen.
Wenn sie weinen könnte, würden die Tränen eimerweise fließen.
Sie würde schreien, mit ihren Fingernägeln ein Loch in der Raumzeit reißen.
Der Kofferraum von Marias Auto ist voll mit Racheeisen.
Gezielte, hochpräzise Schmuggelware.
Maria hüllt ihre Rache in eine Comic-Panda-Decke als etwas kostbare,
Rosafarbene Plüschdecke, angenehm anzufassen.
Maria aus Mariupol fotografiert eine rote Katze,
Fotografiert einen Vogel, der über den Platz fliegt.
Die Schlange an der Staatsgrenze aus Polen viel zu langsam fließt.
Maria schimpft:“Warum dauert es so lange, warum steht man so lange da?“
Marias Skelett besteht aus dem starkem Azov-Stahl.
Maria denkt: „Wenn alles gut geht –
werde ich heute Lemberg erreichen,
morgen nach Süden fahren „.
Rache in ihrem Koffer ist tödlich, wild, illegal, festgefahren.
Maria sammelte sie außerhalb und jenseits der Grenzen der Ukraine, Polens, Europas und der sichtbaren Welt.
Maria hat jetzt viele Bekannte, na ja, du weißt schon wo,
wo jeder mal hin geht.
Da, wo der alte Mann ein Boot fährt und unterwegs Homer zitiert
Diese Bekannten sagen zu Maria: „Es macht doch gar nichts aus, dass wir gestorben sind.
Wir haben hier unser eigenes Mariupol, schau, wie schön es ist.
Die Toten haben auch etwas, was an die Armee weiterzugeben ist.
Wir haben lange Listen von Unverziehenen und Unvergebenen.
Unsere Rache erwuchs aus niedergebrannten Gegenden.
Unsere Rache wird jeden Geier zerstören, der auf dem Gebrannten haust.
Schaffst du es, Maria? Du kennst dich gut mit Logistik aus“.
Und jetzt ist Maria an der polnisch-ukrainischen Staatsgrenze,
Sie plaudert mit den Grenzern, die Grenzer reißen Scherze.
Maria lacht, ihr Lachen funkelt wie fallendes Kleinod.
Sie denkt: „Wie erkenne ich – lebe ich noch oder bin ich schon tot?“
Rache in ihrem Kofferraum ist kalt und schwer, aber ums Herz wird ihr warm und innig.
Mariupol wartet. Wartet auf seine Maria.
Марія із Маріуполя на держкордоні з Польщею
Перечитує список із непрощѐнного і непро̀щеного
Марії із Маріуполя вітер волосся пестить
Марія носить на шиї смерть, ніби натільний хрестик
Переживає: «Хоч би не думали, що начепила таке навмисне»
Марія ту смерть прикриває червоним намистом
Марія тішиться дуже намистом, а ще — зеленими кедами
У неї серце розбите бомбами і ракетами
Шкіра її тонка, за відчуттями — ніби обідрана
Якби ж вона могла плакати, то сльози б лилися відрами
Вона би викричала, нігтями видрала дірку у часопросторі
Багажник Маріїної машини заповнений помстою
Цілеспрямованою, високоточною, контрабандною
Марія кутає помсту у пледик з мультяшними пандами
Рожевий, плюшевий пледик, приємний на дотик
Марія із Маріуполя фотографує рудого котика
Фотографує пташечку, що пролітає над площею
Повільно рухається черга на держкордоні з Польщею
Марія лається: «Чого так довго, ну що там усі стали?»
Маріїн скелет — із найміцнішої азовсталі
Марія думає: «Якщо сьогодні все добре піде —
Доїду до Львова, а завтра уже на південь»
Помста в її багажнику — смертоносна, люта, позазаконна
Марія збирала її поза межами й поза кордонами
України, Польщі, Європи та видимого світу
Марія має тепер багато знайомих, ну, знаєте, звідти,
Куди дід перевозить човном і в дорозі цитує Гомера
Ті знайомі говорять Марії: «І що з того, що ми померли?
У нас тут свій Маріуполь, бач, який гарний
У мертвих теж є що передати для армії
У нас довжелезні списки непро̀щеного й непрощѐнного
Наша помста виросла із домів, що згоріли дощенту
Помстою би вхерачить стерв’ятників, що на згарищі гні̀здяться
Зможеш, Маріє? Ти ж добре знаєшся на логістиці»
І ось Марія на українсько-польському держкордоні
Щебече із прикордонниками, прикордонники мочать коні
Марія сміється, сміх виблискує, мов розсипаються перли
Вона думає: «Як мені зрозуміти — я ще жива чи уже умерла?»
Помста в багажнику в неї холодна, важка, але серце її гріє
Маріуполь тим часом чекає. Чекає свою Марію
Übersetzungen zum Thema Ukraine 